Специфіка людської діяльності
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?ідною умовою розкриття закономірностей поведінки. [2]
Біхевіористичне розуміння поведінки має бути так само радикально здолано, як і інтроспективне розуміння свідомості. Поведінка людини не зводиться до простої сукупності реакцій, воно включає систему більш менш свідомих дій або вчинків. Свідома дія відрізняється від реакції іншим відношенням до обєкту. Для реакції предмет є лише подразник, т. е. зовнішня причина або поштовх, що її, що викликає. Дія - це свідомий акт діяльності, який спрямовується на обєкт. Реакція перетвориться у свідому дію у міру того, як формується предметна свідомість. Дія, далі, стає вчинком у міру того, як і відношення дії до діючого субєкта, до самого собі і до інших людей як субєктів, піднявшись в план свідомості, т. е. перетворившись на свідоме відношення, починає регулювати дія. Вчинок відрізняється від дії іншим відношенням до субєкта. Дія стає вчинком у міру того, як формується самосвідомість.
Генезис вчинку і самосвідомості - це складний, зазвичай внутрішньо суперечливий, але єдиний процес, так само як таким же єдиним процесом є генезис дії, як свідомій операції, і генезис самої предметної свідомості. Різні рівні і типи свідомості означають в той же час і різні рівні або типи поведінки(реакція, свідома дія, вчинок). Східці в розвитку свідомості означають зміни внутрішньої природи дії або актів поведінки, а зміна їх внутрішньої природи є в той же час і зміна психологічних закономірностей їх зовнішнього обєктивного протікання. Тому структура свідомості принципово може бути визначена по зовнішньому, обєктивному протіканню дії. Подолання біхевіористичної концепції поведінки являється в той же час і подоланням інтроспективної концепції свідомості. [2]
2. Специфіка людської діяльності
Діяльність завжди здійснюється в певній системі стосунків людини з іншими людьми. Вона вимагає допомоги і участі інших людей. Її результати роблять певний вплив на навколишній світ, на життя і долі інших людей. Тому в діяльності завжди знаходить своє вираження не лише відношення людини до речей, але і його відношення до інших людей.
Іншими словами, в діяльності виражається особа людини і одночасно діяльність формує його особу. Так, участь в цілеспрямованій суспільно корисній діяльності дружного, організованого колективу розвиває у людини колективізм, організованість, уміння звязати свої інтереси з інтересами суспільства. Розуміння провідного впливу діяльності на формування особи було покладене А. С. Макаренко в основу розробленої ним теорії і практики виховної роботи. [2]
Він писав: "...я вимагаю, щоб дитяче життя було організоване як досвід, що виховує певну групу звичок.".1. Відповідно до цієї вимоги усе життя колективу вихованців було організоване так що вона включала дітей в різні види діяльності, вимагаючи прояви певних якостей особи(цілеспрямованості, дисциплінованості, чесності, відповідальності, наполегливості). Наприклад, нічні походи і чергування вимагали від колоністів подолання страху, прояву витримки і самовладання. Акти сміливої поведінки, повторюючись, переходили в звичку. Потреба в певних вчинках, що здійснюються в певних умовах, породжує звички, що переростають в якості особи. "Посієш вчинок - збереш звичку; посієш звичку - збереш характер"! - говорить народне прислівя.
Виникнення і розвиток різних видів діяльності у людини є складним і тривалим процесом. Активність дитини тільки поступово, в ході розвитку, під впливом виховання і навчання приймає форми свідомої цілеспрямованої діяльності.
Спочатку ця активність має характер імпульсивної поведінки. У перші дні після народження поведінка дитини обмежується декількома простими природженими реакціями - оборонними (звуження зіниці при яскравому світлі або гучному звуці, крик і рухове занепокоєння при болі), харчовими (смоктання), лабіринтовими (вщухання при похитуванні) і - дещо пізніше - орієнтовно-дослідними (поворот голови до подразника, стеження за предметом та ін.). [2]
З одинадцято-дванадцятого дня у немовляти починають формуватися перші умовні рефлекси. На їх основі розвивається впродовж першого року дослідницька поведінка (хапання, розгляд, маніпулювання), за допомогою якої дитина накопичує інформацію про властивості предметів зовнішнього світу і освоює координацію рухів. З року під впливом навчання і наслідування починає формуватися практична поведінка. За допомогою його дитина освоює людські способи вживання речей і їх значення в громадській практиці (лягати спати - в ліжечко; сидіти - на стільчику; грати - мячиком; малювати - олівцем).
У єдності з цими формами активності розвивається комунікативна поведінка - головний засіб, за допомогою якого дитина домагається задоволення своїх потреб і бажань, освоює громадські вимоги і інформацію. Спочатку ця поведінка реалізується в до мовних формах(крик, міміка, жестикуляція). З сьомо-восьмого місяця дитина починає спочатку пасивно, а потім активно освоювати головний засіб людського спілкування, взаємодії і обміну інформацією - мовна поведінка. Освоєння мови створює вирішальні передумови для відділення образів від речей і дій, виділення значень, їх фіксації і оперування ними для регулювання поведінки. [3]
а) Гра
Вже в перші роки життя у дитини складаються передумови для оволодіння - найпростішими формами діяльності. Першою з них є гра.
Відомо, що ігрова поведінка спостерігається і у молодих тварин. Це - всіляка метушня, іміт