Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя
Информация - История
Другие материалы по предмету История
женню українцями Східної Галичини національних особливостей.
Середня й вища освіта
Згідно зі статутом 1864 р. середню освіту давали гімназії двох типів: класична з викладанням давніх латинської та грецької мов і реальна без давніх мов. Обидві мали семирічний термін навчання. Випускники класичної гімназії могли вступати до університетів, реальної тільки до вищих спеціальних навчальних закладів. У реальних гімназіях більше часу відводилося на вивчення математики, природознавства, фізики та космографії, креслення, а також двох європейських мов. У класичних перевагу надавали стародавнім мовам і формальній логіці. Російська мова й література, географія, історія в гімназіях різних типів мали приблизно однакову кількість годин.
Для свого часу статут гімназій 1864 р. був досить прогресивним. За ним доступ до середньої освіти мали хлопчики всіх станів і віросповідань. Розширювалися права та функції педагогічних рад гімназій. Директор не міг відміняти їхні рішення, а лише оскаржувати їх попечителю учбового округу. Кожна гімназія повинна була мати бібліотеку з книг, допущених для навчальних закладів спеціальними каталогами. У звязку із загостренням політичної обстановки й розвитком економіки уряд вносив серйозні корективи в свою освітню політику.
У відповідності зі статутом гімназій і прогімназій 1871 р. було реформовано середню освіту. Всі чоловічі гімназії перетворювалися на класичні, реальні ліквідовувалися. Навчання тривало вісім (сьомий клас був дворічний) років. Викладання латинської й грецької мов займало 41,2 % усього учбового часу. Значні зміни в середній освіті стались у 80-х роках: була значно підвищена плата за навчання, обмежено доступ до гімназії євреям, у 1887 р. видано документ, відомий під назвою циркуляра про куховарчиних дітей, який зобовязував директорів гімназій і прогімназій утримуватися від прийому до їхніх закладів дітей прислуги, дрібних крамарів тощо. Швидко формувалася мережа середньої спеціальної освіти. Під впливом економічної необхідності й освітньої діяльності ділових кіл у другій половині XIX ст. було відкрито 6 середніх комерційних училищ у Києві, Одесі та Харкові. Діяло 28 навчальних закладів сільськогосподарського профілю, 24 педагогічного. Підготовку фельдшерів, медичних сестер, акушерок і зуболікувальних техніків здійснювали 13 медичних закладів, функціонувало 14 художніх і музичних училищ.
Під впливом загальноєвропейського освітнього процесу зароджується жіноча середня освіта. Положення 10 травня 1860 р. запроваджувало жіночі училища Міністерства народної освіти двох розрядів: першого з шестирічним терміном навчання, другого з трирічним.
Вчитись у них могли дівчата усіх станів. За своїми програмами до них наближалися єпархіальні жіночі школи з семирічним терміном навчання. В 1870 р. уряд видав Положення про жіночі гімназії, за яким вони поділялись на заклади Міністерства народної освіти й відомства імператриці Марії. Навчання тривало вісім років. Випускниці мали право вступу до університетів. Існували також жіночі прогімназії з чотирирічним терміном навчання.
Кількість гімназій була незначною й не могла охопити навчанням усіх бажаючих. Серйозно гальмувала розвиток середніх навчальних закладів висока плата за навчання. Наприкінці 90-х років існувало 129 гімназій, із них 52 чоловічі і 77 жіночих. Середню освіту давали також заклади закритого типу інститути шляхетних дівчат, кадетські корпуси, приватні пансіони. Але доступ до них мали тільки діти дворян.
У гіршому становищі перебувала середня освіта на західноукраїнських землях. Наприкінці XIX ст. гімназії, переважно з польською мовою викладання, діяли тільки у Львові й Перемишлі. По всій Східній Галичині існувало лише пять реальних середніх шкіл. У явно незадовільному стані перебувала середня освіта на Закарпатті й Північній Буковині.
Повільно розширювалася в Україні мережа вищих навчальних закладів, насамперед університетів. У другій половині XIX ст. до Харківського й Київського додався Новоросійський університет, відкритий в Одесі у 1865 р. на базі Рі-шельєвського ліцею.
Тривалий час університети діяли за досить прогресивним статутом 1863 р. Він істотно розширив їхню автономію, права університетських рад і професорських колегій. Увів виборність посад ректорів, деканів і професорів. Створення студентських організацій у заборонялось.
У звязку з активною участю студентської молоді у народницькому русі й особливо після вбивства Олександра II царський уряд посилив наступ на автономні права університетів і взяв під пильний контроль їхнє внутрішнє життя. Статут 1884 р. ліквідував автономію університетів, виборність адміністративних і викладацьких посад, запроваджувалася перевірка професорсько-викладацького складу на благонадійність.
Університети мали приблизно однакову структуру. В них діяли історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний (крім Новоросійського) факультети. Деякі з них мали відділи. Багато уваги приділялось вивченню юридичних наук класичного римського права, тогочасного права тощо. Поряд із читанням теоретичних курсів у 60-х роках започатковано практичне навчання студентів математичного й природничого відділів у лабораторіях. Кількість студентів невпинно зростала. Змінювався їхній соціальний склад: зменшилося число вихідців з дворян і збільшилося представників духовенства, купецтва, інтелігенції, буржуазії, а також селян і робітників.
Навчання