Система права і законодавства
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
скає їх (непрямий умисел).
Необережнiсть як форма вини буває двох видiв:
- самовпевненiсть, коли особа передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але легковажно розраховувала їх вiдвернути;
- недбалiсть, коли особа не передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але могла i повинна була передбачити.
4. Правопорушенням являє собою дiяння, яке спричиняє шкоду суспiльству, державi, громадянам. Правопорушення посягають на рiзнi сторони суспiльного життя. Вони спричиняють шкоду полiтичним, трудовим, майновим, особистим правам та свободам громадян, економiчним iнтересам органiзацiй, боєздатності вiйськових частин та пiдроздiлiв. Оскiльки правопорушення шкiдливi для суспiльства, зачiпають iнтереси громадян та органiзацiй, вони забороненi державою.
5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника засобiв державного впливу.
Правопорушення квалiфiкуються за:
1. Належнiстю норм права, якi порушуються, до вiдповiдних галузей права:
- кримiнальнi, цивiльнi, адмiнiстративнi та iншi;
2. Колом осiб:
- особовi i колективнi;
3. Характером правових приписiв:
- нормативно-правовi i дисциплiнарнi;
4. За ступенем суспiльної небезпечностi усi правопорушення подiляються на два види:
- проступки та злочини.
Проступки - це такi правопорушення, якi характеризуються меншим ступенем суспiльної небезпечностi порiвняно iз злочинами та посягають на окремi сторони правового порядку, iснуючого в суспiльствi. До них вiдносяться дисциплiнарнi, адмiнiстративнi та цивiльнi правопорушення.
Розмежування проступкiв здiйснюється залежно вiд сфери тих суспiльних вiдносин, яким заподiюється шкода внаслiдок протиправної поведiнки.
Дисциплiнарнi проступки - правопорушення, якi здiйснюються у сферi службових вiдносин i порушують, головним чином, порядок вiдносин пiдпорядкованостi по службi. Дисциплiнарнi проступки посягають на обовязковий порядок дiяльностi певних колективiв людей: робiтникiв, службовцiв, студентiв, вiйськовослужбовцiв та iнших - послаблюючи трудову, службову, вiйськову чи учбову дисциплiну.
Адмiнiстративнi проступки - правопорушення, якi посягають на встановлений законом порядок, на вiдносини у галузi виконавчої та розпорядчої дiяльностi органiв держави, не повязанi з виконанням службових обовязкiв. Адмiнiстративними проступками є, наприклад, порушення правил протипожежної безпеки, санiтарної гiгiєни на державних та приватних пiдприємствах, безбiлетний проїзд у громадському транспортi.
Цивiльнi проступки - правопорушення, якi здiйснюються у галузi майнових i таких немайнових вiдносин, якi мають для людини духовну цiннiсть. Цивiльнi правопорушення полягають у нанесеннi органiзацiям чи окремим громадянам майнової шкоди, як то невиконання зобовязань за договором, поширення вiдомостей, що ганьблять честь i гiднiсть громадян та iнше.
Найбiльш небезпечним видом правопорушень є злочини. Вони вiдрiзняються вiд проступкiв вищим ступенем суспiльної небезпечностi та вчиняють бiльш тяжку шкоду особi, державi, суспiльству. Злочини посягають на основи державного та суспiльного ладу, полiтичну та економiчну системи суспiльства, власнiсть, особу, полiтичнi, трудовi, майновi та iншi права i свободи громадян та тягнуть за собою застосування мiр кримiнального покарання.
Структура правопорушення складається з обєкта, субєкта, обєктивної та субєктивної сторiн.
1. Обєктом правопорушення є суспiльнi вiдносини, якi регулюються та охороняються нормами права.
2. Субєктом правопорушення можуть виступати окремi особи та органiзацiї, надiленi делiктоздатнiстю. Делiктоздатнiсть - це здатнiсть субєкта правопорушення усвiдомлювати значення своїх протиправних вчинкiв та нести юридичну вiдповiдальнiсть.
3. Обєктивна сторона складу правопорушення мiстить протиправнiсть та суспiльну небезпечнiсть поведiнки субєкту.
4. Субєктивна сторона складу правопорушення передбачає вiдповiдальнiсть за протиправне дiяння при наявностi вини правопорушника. Вина, як необхiдна субєктивна ознака правопорушення, повинна бути присутня у всiх правопорушеннях, незалежно вiд того, вчиненi вони фiзичною, юридичною особою або iншим субєктом права.
Юридична вiдповiдальнiсть - це важливий засiб захисту iнтересiв особи, суспiльства та держави. Вона настає внаслiдок порушень приписiв правових норм та проявляється у формi застосування до правопорушника засобiв державного примусу. Найважливiшою ознакою юридичної вiдповiдальностi є те, що вона визначається державою та застосовується його компетентними органами.
Для правопорушника юридична вiдповiдальнiсть означає застосування до нього санкцiй правових норм, вказаних у них визначених мiр вiдповiдальностi. Це його обовязок зазнавати засобiв державного примусу, що застосовуються на пiдставi норм права. Державний примус - це державно-авторитарний вплив вiдповiдних державних органiв i посадових осiб на поведiнку людей. Вiн має рiзнi форми, якi можуть бути i не повязанi з юридичною вiдповiдальнiстю за правопорушення.
Пiдставою юридичної вiдповiдальностi є правопорушення. Якщо поведiнка субєкта не мiстить ознак правопорушення, то ця особа не пiдлягає юридичнiй вiдповiдальностi.
Юридична вiдповiдальнiсть - це складне соцiально-правове явище. В нього включається як мiнiмум двi сторони: держава та правопорушник. Мiж ними складаються правоохороннi вiдносини, в яких держава у особi його компетентних органiв виступає як сторона, надiлена правом, а правопорушник як зобовязана. При цьому як i надiлена правом, так i зобовязана стор