Система покарань

Информация - Юриспруденция, право, государство

Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство



тема покарань закрiплена кримiнальним законом. Усi тi кримiнально-правовi наслiдки, якi законодавець назвав серед покарань, вважаються такими, i, навпаки, не згаданi у цьому перелiку не можуть визнаватися покараннями, тобто тут кримiнальний закон виконуСФ свою гарантiйну роль, обмежуючи застосування кримiнально-правового примусу у виглядi покарання лише визначеними наперед покараннями, проте за ним зберiгаСФться ще й роль консерватора, який не даСФ змоги поглянути на змiст того чи iншого кримiнально-правового примусу не як на змiст покарання, бо якщо ТСрунтуватися на ознацi, яку назвала П. Аветисян, тобто те, що всi покарання мають обСФктом свого впливу правовий статус особи, то й, наприклад, примусовi заходи виховного характеру та звiльнення вiд вiдбування покарання також на нього впливають. Якщо ж взяти за основу субСФктивiстську теорiю кари, тобто визнання примусу покаранням залежно вiд бажання нормотворця покарати через цей засiб, то навряд чи при такому пiдходi можна розраховувати на обСФктивнi закономiрностi.

Побудова системи покарань повязана, як зазначав О. Цветiнович, з однiСФю iз складних проблем, що виникаСФ з наявностi двох способiв застосування покарання - як основного i додаткового покарання - i трьох груп його видiв, уживаних в якостi: основного, додаткового, або як основного, або додаткового покарання. В. Дуюнов засумнiвався в iстотному практичному значеннi видiлення трьох, а не двох груп покарань (основних i додаткових), вважаючи, що в основi трьохчленноСЧ конструкцiСЧ лежить не спосiб застосування, а потенцiйнi можливостi видiв покарання бути застосованими тим або iншим способом. На думку О. Цветiновича, система покарань, виникнувши як едина система i залишаючись СФдиною i цiлiсною, практично утворила у своСЧй структурi двi пiдсистеми: пiдсистему основних i пiдсистему додаткових видiв покарання. Цi пiдсистеми тiсно звязанi мiж собою, але водночас функцiонують вiдносно самостiйно. Кожна з них, будучи пiдсистемою системи покарань, володiСФ всiма СЧСЧ властивостями, тобто також СФ системним обСФктом, системою зi всiма СЧСЧ ознаками, визначення поняття про яку може бути побудоване на основi визначення поняття системи покарань. Учений вважаСФ, що характеристика системи покарань, яка складаСФться з двох пiдсистем СФ теоретично обгрунтованою i практично доцiльною. Проте, чи можна на пiдставi зазначених вище рис говорити про систему чи пiдсистему, що грунтуСФться на обСФктивних соцiально iнтеракцiйних основах? Чи справдi можна говорити про те, що додатковi покарання - це однорядковi явища, якi володiють однаковим набором ознак?

У лiтературi не береться пiд сумнiв те, що додатковi покарання повиннi бути менш суворими у порiвняннi з призначеним основним покаранням, що вони повиннi виконувати допомiжну роль у реалiзацiСЧ кримiнальноСЧ вiдповiдальностi. З огляду на вiдмiнностi, якi вирiзняСФ П. Аветисян, у функцiях, що виконуються основними i додатковими покараннями, на СЧСЧ думку, в законi мають бути закрiпленi два перелiки покарань: основних i додаткових. Проте, чи дають цi суперечки навколо пiдсистем системи покарань користь? Чи справдi вирiшення цього питання дасть конструктивний результат? З одного боку, можливiсть замiни за вiдповiдними пропорцiями одних покарань iншими та ранжир за ступенем суворостi маСФ вказувати на ознаки системностi, з iншого чи перестане функцiонувати, чи змiнить своСЧ закономiрностi система, якщо одне або ряд покарань з неСЧ будуть вилученi? Очевидно, що спiввiдношення мiж покараннями, що залишилися, маСФ бути збереженим, навiть якщо залишиться бiнарна система iз двох покарань, якi можуть бути замiнними. Оскiльки побудова цiСФСЧ системи покарань часто здiйснюСФться на волюнтаристськiй основi, змiни у нiй можуть не грунтуватися на закономiрностях як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх. Нерiдко iснуюча система покарань нiвелюСФться на рiвнi правозастосовноСЧ практики, коли одне чи декiлька пакарань або не застосовуються, або застосовуються у межах нiкчемних показникiв, коли оцiнка роботи системи, враховуючи це покарання, неможлива через мiзернi величини, якi не можуть вплинути на решту системи, бо на неСЧ впливають iншi потужнi обСФктивнi системи i закономiрностi.

Коли у кримiнально-правовiй лiтературi використовувався зворот драбина покарань, то зрозумiло, що вона маСФ бути пiдпорядкована важливiй закономiрностi - наступне за суворiстю покарання може бути призначене лише тодi коли попереднСФ виявилося недоречним. Проте такiй закономiрностi непiдвладний i чинний КК УкраСЧни, оскiльки далеко не кожна санкцiя кримiнально-правовоСЧ норми передбачаСФ можливiсть застосування такого пiдходу. Зважаючи на те, що системна умова, про яку йдеться, не може мати виняткiв, можна прийти до висновку, що така драбина не СФ у чистому розумiннi складною системою, що побудована на закономiрностi взаСФмозалежностi.

РОЗДРЖЛ 3.Додатковi покарання в контекстi системи покарань

Визначити, чи вiдповiдаСФ пiдсистема додаткових покарань, умовам хоча б простоСЧ системи, можна лише зясувавши загальнi риси та вiдмiнностi додаткових покарань de lege lata. Часто стверджують, що штраф, позбавлення вiйськового спецiального звання, рангу, чину або квалiфiкацiйного класу, позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю, конфiскацiя майна, як додатковi покарання бiльшою чи меншою мiрою зводяться до заходiв майнового характеру, оскiльки мають для засудженого втрати майнового плану. Якщ