Середньовіччя в українській літературі
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
ні конкретні питання постають у проповідях не як абстрактні риторичні міркування, а як картини з реального життя. Усі пять "слів" проповідника пройняті духом сучасності: тяжкі випробування, що прийшли на рідну землю, наклали на них яскравий відбиток. Ідеї і теми творів Серапіона продиктовані як потребами суто церковної проповіді, так і щирим патріотичним почуттям. Описуючи біди ординської навали, автор закликає людей перед обличчям грізної небезпеки увільнитися від гріхів, дрібних і великих.
У проповідях Серапіона відчувається висока книжна культура автора, його літературний талант, звязок з такими видатними майстрами ораторського мистецтва, як Іларіон Київський та Кирило Туровський [13; 57].
Апокрифічне "Слово о Лазаре†воскресеніи" виникло, за гіпотезою І. Франка, на зламі XIII і XIV ст. (За версіями І. Єрьоміна, М. Рождественської та ін. на межі XII XIII ст.); найраніші списки датуються XV ст.
Тематично твір повязаний з канонічною євангельською розповіддю про воскресіння Лазаря (від Іоанна, XI, 1 44), але своїми джерелами сягає сюжету, запозиченого з апокрифічного Никодимового Євангелія. Старозавітні праведники страждають у пеклі. Цар Давид бере гуслі й, перебираючи струни, радісно оголошує про наближення дня спасіння адже народився Христос. Тоді Адам пропонує надіслати звістку до Ісуса з питанням: "Хощет ли нас от муки сея избавити?" Давид пропонує відправити "друга Христова" Лазаря, що помер чотири дні тому. Це почувши, Адам, "тяжко стоня", виголошує перед Лазарем своєрідне послання до Ісуса, в якому стисло характеризує усіх старозавітних праведників, підкреслює їхню безгрішність і молить Господа про визволення: "Прийди по нас въскорЂ, избави оть Ада и свяжи діявола" Лазар воскресає і переказує Христові благання Адама та інших праотців. Ісус Христос з архангелами та усіма ангелами сходить "духом на Ада", руйнує пекельні "врата мЂдная и верея желЂзная" і визволяє праведників. Крім канонічного та апокрифічного Євангелій, при написанні твору автор використовував інші апокрифічні оповіді як книжного, так і фольклорного походження, Псалтир, твори отців церкви та Кирила Туровського. "Слово о Лазареві воскресеніи" високохудожній твір, йому властиві поетичність викладу, ритмічна будова.
Шість послань належить волинянину Петрові, що був митрополитом у 1308 1325 рр. В історії церкви він відомий фактичним перенесенням центру до Київської митрополії з Володимира-на-Клязьмі до Москви. Загалом послання не виходять за рамки повчань: мирян автор закликає регулярно причащатися та шанувати батьків; священикам забороняє займатися торгівлею та лихварством, а ченцям жити в одному монастирі з черницями.
Отже, хоча послання митрополита Петра не мають високої літературної вартості, вони важливі як свідчення безперервності розвитку нашого письменства XIII XIV ст.
2.2 Жанрове розмаїття літератури Середньовіччя: переклади та переробки, ізборники
У середині XIII середині XV ст. в Україні продовжує розвиватися перекладна література. Найінтенсивніше переробляються і доповнюються збірники, куди входять твори учительного, літургійного і повчально-оповідного характеру. До відомих ще у часи Київської Русі "Златоуста", "Златоструя", "Маргарита", "Пчоли" додається новий "Ізмарагд", що виник у кінці XIII на початку XIV ст.
"Ізмарагд" літературний збірник, відомий у численних списках XIV XVII ст., серед яких можна виділити три (іноді дві) редакції [13; 54].
Памятка обєднує ряд "слів" та повчань, більшість з яких має релігійно-моральний характер. Численність переробок "Ізмарагду" призвела до того, що кількість статей у різних списках навіть у межах однієї редакції неоднакова, від 35 до 361 слова. "Ізмарагд" починається "Стословцем Геннадія, патріарха Цареграда", відомим ще з XI ст., який містить зведення основних догматів християнського віровчення, висловлених афористично у сотні строф. Наступну частину збірника становить ряд слів "о почитанії книжном", у яких, крім похвали книгам, викладено погляди різних авторів на читання, шлях до спасіння через тлумачення книги тощо. Окремі статті присвячено розглядові християнської доброчинності та людських гріхів. У них прославляються страх перед Богом, смиренність, тверезість, щедрість, правдивість, працьовитість, а засуджується лихварство, злотолюбство, злодійство, пияцтво, гнів, брехливість, заздрість, лінощі тощо. Чимало місця присвячено пережиткам поганства, що наприкінці XIII XIV ст. були досить поширеними серед народу. Автори виступають проти поклоніння ідолам, ворожбитства, волхування, всіляких забобонів та розваг, повязаних з дохристиянськими віруваннями. Відчутні покутницькі мотиви це і зображення кар Божих за гріхи, і нагадування про Страшний суд.
Ряд творів збірника торкається родинно-побутових стосунків ("О женах добрых и злых", "О наказаніи чад", "Како достоит челядь имЂти"). Тут викладено поради про ставлення до слуг, про взаємини чоловіків і жінок, виховання дітей. У інших творах викладено суть посту, літургії; є статті про правду і кривду, сни, пояснення днів тижня тощо. Майже половина слів "Ізмарагда" місцевого походження. Це, зокрема, проповіді Феодосія Печерського, Кирила Туровського, Серапіона Володимирського. В основу багатьох інших статей покладено твори отців церкви: Іоанна Златоуста, Василія Великого, Єфрема Сирина, Євсевія Александрійського. Деякі слова, вміщені в "Ізмарагді", м