Середньовіччя в українській літературі
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
их подій літописець вихоплює славу дому князя Романа та Романових синів і протиставляє її і трагізму цього дому, і трагізму часу, і боярській зраді. Весь літопис стає виправданням шляху до отчого престолу, легітимізацією княжої влади Данила і Василька.
Переконуючи у своїй (чи княжій версії історії, літописець спирається на авторитет книг та імен. Перше місце тут займають цитати із Святого Письма. Вони дібрані за принципом аналогії між тим, що було колись, у старозавітних новозавітних часах, і тим, що відбувалося в князівстві. Ці аналогії мають, очевидно, стверджувати закономірність самої історії через повторення подібного [5; 9].
За законами аналогії використовуються інші книжні джерела, що набувають характерного значення в розбудові літописних мотивів і сюжетів. Особливістю риторичного переконання є те, що, подаючи якусь цитату, автор не раз повертається до сформульованого в ній сенсу. Така своєрідність повторень передбачає момент посвяченості читача за умови повного прочитання тексту. А топоси, загальні місця, виказуючи послідовність в оцінці окремих рис, скажімо, мужності, розсудливості, далекоглядності, постають в процесі свого виникнення. Треба лише наголосити, що в Галицько-Волинському літописі немає поширеного пізніше топосу невимовності, бо літопис стає, власне, доказом того, що все, що відбувалося, робиться "вимовним", залишаючись у слові.
Багато риторичних фігур, які зустрічаються в тексті, організовано за антитезою язичництво християнство. Ця антитеза в часи, про які розповідає літопис, набуває нечуваних досі перехідних нюансів між двома своїми полюсами, наприклад, охрещення половців чи обманливе хрещення, в чому звинувачено литовського князя Міндовґа, який не посмів увійти в ліс, коли звідти вибіг заєць, і так викрив своє язичництво.
Певна річ, усі дрібні протиставні нюанси губляться, обєднуючи християнський світ перед татарською загрозою. Антитеза язичництва християнство набуває глобальних вимірів. У розповіді про переддень першої битви з татарами в літописі зявляються репліки, які підкреслюють, що ворог настільки страшний, наскільки невідомий: "Вони стрільці є", "Вони прості люди є, гірші від половців", "Вони ратники є і добрі вої". "І промовили молоді князі: Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте. Підемо проти них". Пізніше, розповідаючи про руїну загладу, яку несла з собою татарська орда, автор не перестає дивуватися "іншістю" ворога, який пару з гірських потоків може сприйняти за "пару з коней" [5; 27].
Діалогічність, мовленнєвість літопису, як видно з наведених цитат, визначальна особливість його поетики, на якій позначилася насамперед християнська традиція. У багатьох риторичних фігурах звертаннях, вигуках, запитаннях проглядає євангельський інтонований сенс, як ось: "Браття! Пощо ви вагаєтесь? Хіба не сі побили отців ваших і браття ваше". Пряма мова основний спосіб характеристики дійових осіб, але не тільки це. Слово, сказане вголос, зумисне передане, стає тією силою, що допомагає досягти мети. Воно ототожнюється з дією. Досить було Данилові і Левові крикнути разом: "Біжать, біжать ятвяги", і вони побігли.
Автор спеціально наголошує на значенні слова, на тому, що і як сказано. Розуміння "темного" слова це один з великих Божих дарів, яким вирізняються князь Василько і його син Володимир. Загалом, текст літопису сповнений голосами, аж до крику тих, які "шукали один одного" на полі битви. При цій мовленнєво-розповідній виразності літопису у ньому, природно, зявляються порівняння, що викликають в уяві яскраві картини: "каміння, як дощ, з неба ішло", "і мідь од вогню повзла, як смола", "полки були, як бори великі".
Таким чином, у тексті Галицько-Волинського літопису виявляє себе особливий різновид функціональної поетики, яка спрямована на творення у читача певного образу історії, на переконання його в тому, що все було насправді так, а не інакше.
Отже, в цій частині курсової роботи ми звернули увагу на літературний процес на українських теренах в добу раннього та пізнього Середньовіччя, а також дали характеристику найвидатнішим літературним памяткам того періоду..
РОЗДІЛ ІІ. ЛІТЕРАТУРА ПІСЛЯМОНГОЛЬСЬКОГО ЧАСУ
2.1 “Слово о погібелі Руській землі” та житійна література
В епоху монголо-татарської навали було написане невелике за обсягом "Слово о погыбели Рускыя земли и о смерти великого князя Ярослава"20, яке у двох списках служить передмовою до "Житія Олександра Невського". Текст "Слова", мабуть, є вступом або першою частиною якогось невідомого твору, присвяченого розгромові князівств Київської Русі та розповіді про нещастя, що принесли орди завойовників. Найімовірніше, "Слово о погыбели..." створене між 1238 і 1246 рр. Композиційне твір складається з трьох частин. Початок це пристрасний гімн величі, красі й багатству Київської держави: "О свЂтло свЂтлая и украшена земля Руськая! И многыми красотами удивлена єси: озеры многыми, удивлена єсы рЂками и кладязьми мЂсточестьными, горами крутыми, холмы высокыми, дубравомы частыми, польми дивными, звЂрьми различными, птицами бещислеными, домы церковьными и князьми грозными, бояры честными, вельможами многами всего єси испольнена земля Руськая, о правовЂрьная вЂра хрестияньская!" [6; 18].
У другій частині автор розповідає про величезну територію, яку обіймала Київська Русь, та описує її минулу могутність. В останній частині автор, розвиваючи тему "грізних&quo