Середньовіччя в українській літературі
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
ського князівства також відмовився від чисто літописної оповіді і, за небагатьма винятками, не наводив дат подій. Однак в його розповіді більше послідовності, і в цьому волинський літописець продовжує традиції Київського літопису, з якого в нього є прямі запозичення. Якщо холмський літописець відображав точку зору вірних князю бояр, то волинський враховував ту обставину, що опорою князівської влади все більше ставали "прості люди", міщани, селяни-общинники. Перший оспівував лицарські подвиги феодальних дружин, другий розумів переваги масового війська, всенародного ополчення при відсічі ординській навалі. Та й сам волинський літописець походив, очевидно, не з іменитих людей. Із задоволенням пише він про подвиг, який здійснив "не боярин, ни доброго роду, но прост сый чоловЂк, ни в доспЂсЂ..." [3; 67]. Літописець підкреслює, що Володимир Василькович і Мстислав Данилович "правдолюбьем светяся" не лише до бояр, але і "ко простым людем".
У своїй літописній манері волинський автор орієнтувався на більш масового читача. Він уникав пишномовних зворотів, асоціативної образності. Основна його перевага конкретність і ясність викладу. У мові літописця стає менше церковнословянізмів, проте порівняно багато мовних елементів, які ставали характерними для української розмовної мови. У літописі згадані й частково переказані окремі "слави" величальні співи, з якими мають спільні риси обрядово-величальні колядки, що становлять дуже давній пласт народнопоетичної творчості.
Попри наявність структурних підрозділів, що їх повязують з різними авторами, Галицько-Волинський літопис виглядає як завершена памятка зі спільними для всього тексту рисами [4; 11].
Порівняно з "Повістю временних літ" тут помітно конкретизується і вужчає до галицько-волинських проблем план розповіді, в той же час над текстом літопису ще сяє київське світло: ідея сильної держави, яку виношує й реалізує Данило. Молитви в київському Видубицькому монастирі полегшують галицькому князеві дорогу в Орду та щасливе повернення додому. У світі посилюється боротьба добра і зла, але диявол жодного разу не може порушити братерської єдності Данила і Василька. З погляду літописної традиції, тут існує виразна аналогія Борис і Гліб. Та якщо в "Повісті временних літ" ця єдність стверджується через смерть, то в Галицько-Волинському літописі через життя.
Літературність літопису стверджується насамперед через виразність образів часу й простору, що позначені жанровою зумовленістю, і водночас вражають глибиною переживання минулого, яке присутнє в сучасному. Літописний текст вибудовується на перетині канонічної жанрової спрямованості на плинність історії і висвітлення цієї плинності. Обєктивізація часу через привязаність до нього конкретних подій немовби знімає небезпеку позаісторичності, а насправді виступає одним з найзначніших виявів умовності жанру, якої дотримується чи прагне дотримуватися літописець аж до вражаючої формули "і нічого не було" напроти окремих дат. Серед текстів давньоруського літописного корпусу ця умовність стає особливо помітною якраз у Галицько-Волинському літописі, де в одній зі статей сказано: "усі роки ми напишемо, розчисливши пізніше". Як відомо, хронологію літописних подій уклав Михайло Грушевський, значно виправляючи "розчислення" пізнішого переписувача [4; 13].
Щодо висвітлення історичних подій, життєвих шляхів того чи іншого князя, то воно стає конкретнішим, сповненим подробиць. Тяглість окремих сюжетних ліній, попри всю мозаїчність викладу, не раз давала підставу дослідникам цієї памятки, зокрема І. Франкові, М. Грушевському, М. Возняку, А. Генсьорському, відзначати її "повістєвість", виділяти "самостійні" уривки тексту повісті, навіть гіпотетично встановлювати їхніх авторів.
У тексті Галицько-Волинського літопису виділяються кілька тем, які вказують на мету автора і дають підставу говорити про риторику літопису як спосіб переконання й аргументації. Певна річ, таку риторичну функцію виконує легенда-цитата про євшан-зілля, що стосується, так би мовити, проблеми половецького патріотизму отже, патріотизму тих, хто здавна був ворогом. По суті, автор літопису оновлює універсальний зміст цієї легенди, посилаючись через неї, немов через вушко голки, на рідну історію. Так, з погляду літописної традиції, фіксується нова риторичність контексту: вороги міняються, а вчитися в колишніх і менших ворогів легше, ніж у теперішніх. І хоча ворожість світу постає перед читачем літопису в різних зовнішніх і внутрішніх виявах, але навіть той, хто не занадто збирається проникати в їхню сутність, починаючи з легенди, отримує перший ключ від літописного тексту [4; 19].
Особливе й безпосереднє значення має цей ключ для нової літописної теми галицької "коромоли", вписання якої в літописний звід розуміється як найбільша кара для "коромольників". В цьому переконує наприкінці літопису берестейська погроза Мстислава Даниловича: "А хто моє слово порушить, то стане зо мною перед Богом. І вписав єсмь у літопис коромолу їх".
Літописець послідовно акцентує на зраді бояр. Боярська "безбожність" виявляється у прагненні до влади, непокорі законним князям. Інша річ князі: між ними відбуваються і ворожнечі, і примирення, вони і вороги, і спільники, їм помагає і не помагає Бог. Але якщо допомагає, то здебільшого за їхні особисті вчинки, а якщо ні, то за спільні ("наші") гріхи, особливо коли це "наші князі". З плину історичн