Сенс життя людини
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? неминучостi смертi ставить перед кожною людиною ряд важливих свiтоглядних питань. Перше з них: може бути смерть не неминуча? Можливо, iснуСФ iнший пласт iснування? Можливо, iснуСФ можливiсть воскресiння з мертвих? Можливiсть переродження в iншi форми iснування? i т.д. РелiгiСЧ свiту дають позитивну вiдповiдь на цi питання i через це користуються великою популярнiстю у людей.
Зняття тимчасових рамок людського iснування - одна з передумов вiчностi релiгiСЧ, яка завжди залишаСФ людинi деяку надiю, роздiляючи смерть тiла i душi: тiло, померши, руйнуСФться, а душа займаСФ належне СЧй мiiе. Якщо вона грiховна, то живе, вiчно мучаючись i страждаючи. Якщо вона безгрiховна i прощена, то продовжуСФ жити вищим вiчним життям. В той же час така установка СФ i приниження цiнностi тлiнного життя.
Марксистська фiлософiя, послiдовно проводячи установки фiлософського матерiалiзму, заперечуСФ яку б то не було можливiсть особистого фiзичного безсмертя, не залишаСФ йому надiСЧ на "замогильне життя".
Марксизм виводить сенс життя з обСФктивно iснуючих фактiв як iдеал, який постiйно практично здiйснюСФться. Точнiше кажучи, сенс життя стаСФ iдеалом, заснованим на певних вiдносинах людини з фактами iснуючоСЧ дiйсностi. Сенс життя не можна представити i зовнi людських вiдносин. Сенс життя особи не може бути iзольовано вiд сенсу життя iнших осiб, тому що зовнi людських вiдносин вiн втрачаСФ всяке значення.
Вiдкидаючи релiгiйно-мiстичне значення життя людини, наявнiсть потойбiчного значення в iсторiСЧ, марксистська фiлософiя висуваСФ положення про свiдому дiяльнiсть людини в iмя певноСЧ мети.
Але, не дивлячись на протилежнi початковi установки, релiгiйний i матерiалiстичний свiтогляд визнаСФ неминучiсть припинення земноСЧ форми iснування людини. Реальна обмеженiсть людського iснування в часi, усвiдомлення своСФСЧ смертностi здатнi втiлитися в позицiю вiдповiдальностi за своСФ життя, осмислене ставлення до свого часу, На цiй основi формуСФться цiннiсна позицiя людини. А це означаСФ, що з визнання смертностi людини органiчно витiкаСФ проблема сенсу i мети життя. Якщо кожний iндивiд смертний, ради чого вiн живе? Ради чого взагалi варто жити? Чи СФ який-небудь сенс людського життя? Релiгiйнi вчення стверджують, що життя на Землi дуже важливий етап буття iндивiда. Воно для iндивiда маСФ власне життя, цiннiсть i сенс. Але головний сенс земного буття iндивiда полягаСФ в тому, щоб пiдготувати його до життя вiчного. Тому кожна людина повинна прожити це життя так, щоб забезпечити собi гiдне мiiе в iншому життi. В християнствi, наприклад, земне життя тлумачиться як час спасiння душi, подолання спадкового грiху, спосiб зСФднання людини з Богом.
АтеСЧстичнi концепцiСЧ стверджують, що сенс людського життя в самому життi. Епiкурiйцi, як наголошувалося ранiше, учили: живи, тобто задовольняй своСЧ потреби, забезпечуй бiологiчне i духовне iснування i радiй. Перестанеш це робити, значить, тебе не буде, не буде нiяких переживань, нiяких пристрастей. Буде нiщо або, iнакше кажучи, для тебе бiльше нiчого не буде. Така фiлософська позицiя маСФ своСЧ позитивнi риси, орiСФнтуючи людину на самоцiннiсть його життя. Але в нiй дуже слабо вiдображенi змiстовнi орiСФнтири життСФвоСЧ позицiСЧ, духовно-етичнi критерiСЧ людського життя. Людинi, як правило, мало просто жити. РЗй хочеться жити "для когось" i "в iмя чогось". Безрелiгiозний вибiр примушуСФ людину глибоко i серйозно задуматися про своСФ мiiе в свiтi, в суспiльствi, серед людей. Марксистський пiдхiд до людського життя повязаний з визнанням СЧСЧ самоцiнностi i самоцiлi. Але на вiдмiну вiд епiкурейськоСЧ концепцiСЧ вiн затверджуСФ суспiльну значущiсть людського буття. Вiн пiдкреслюСФ той факт, що людина живе в суспiльствi, серед людей: оточуючих, близьких i далеких. РЖ у звязку з цими людьми укладений його реальний шанс на безсмертя i стимул надiСЧ. В СЧх колi iндивiду дана можливiсть самореалiзуватися, здобути вдячнiсть, память про себе. Вiчно живуть в нашому життi великi ученi, композитори, письменники, поети, борцi за свободу i щастя людства. Память про них вiчна. Але память про себе залишають не тiльки великi люди. Все хороше, добре, етичне, що створила людина, залишаСФться з ближнiми, не пропадаСФ. Ми продовжуСФмо жити в наших дiтях, внуках, бiльш далеких нащадках. Людина як особа, реалiзовуючи в своСЧх дiяннях свiй творчий потенцiал, продовжуСФ життя в життi людства.
Парадокс полягаСФ в тому, що бiологiчне СФство людини визначаСФ СЧСЧ кiнцiвку, ставить обСФктивнi межi СЧСЧ життСФвим пошукам, творчостi, потенцiям, переживанням i т.д. Людина шукаСФ сенс життя в умовах власноСЧ смертностi, особливо гостро вiдчуваючи трагiзм свого буття в прикордонних ситуацiях, на гранi мiж життям i смертю. Смерть це не просто припинення iснування життСФдiяльностi органiзму, це щось бiльше. Адже вмираСФ не тiльки бiологiчна iстота, але i особа, свiдомiсть. Смерть супроводжуСФ життя, а цiннiсть життя усвiдомлюСФться лише на фонi смертi. Не було б смертi, ми не могли б говорити i про життя, була б просто постiйна змiна подiй.
2 Що таке сенс?
Що таке сенс? Який смисл вкладаСФться в сенс?
Сенс це:
1) сила, значення, толк, розум, суть;
2) внутрiшнiй змiст, значення чого-небудь, що осягаСФться розумом; мета, розумна пiдстава; розум;
3) iдеальний змiст, iдея, кiнцева мета (цiннiсть) чого-небудь; цiлiсний змiст якого-небудь вислову, що не зводиться до значення його складникiв i елементiв, але, яке саме визначаСФ цi значенн