Самоконтроль та саморегуляція
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
лого часу; вона повязана з плануванням особистістю ціле направлених змін в самій собі. Ця форма базується на досвіді самопізнання механізмів оволодіння своїми внутрішніми резервами, які направлені на найбільш повну реалізацію себе, а також забезпечує підпорядкування мотивів протягом всього життя, побудову ієрархії мотивів і вирішення конфліктів між індивідуальними і соціальними мотивами і мотивами духовними, індивідуальними на користь останніх.
Проведений аналіз психологічних досліджень даного компоненту самосвідомості дозволяє виділити різні механізми саморегуляції. Дане питання було джерелом дослідження багатьох вчених.
І.Д. Бех зазначав, що виникнення і формування регулятивних механізмів саморегуляції субєкта повязано з його здатністю розчленовувати в часі спонукально-операційну і виконавчу частини поведінкового акту. [1]
Вагомий внесок у розробку проблеми саморегуляції поведінки особистості зробив М.Й. Боришевський, який вважав, що механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як:
- Самооцінка - це результат розумових операцій (порівняння, аналізу та синтезу), в якому постійно присутній емоційний компонент (субєктивне переживання; домагання особистості їх основна функція полягає у корекції прийнятих цілей, задач; соціально-психологічне очікування (очікувана оцінка), яка виконує функцію посередника між самосвідомістю особистості і її соціальним оточенням в процесі саморегуляції поведінки;
- образ "Я" як результат самопізнання; як головна мета життєдіяльності особистості; як психологічне утворення, яке забезпечує головну функцію саморегуляції функцію ціле покладання; як узагальнений, глобальний механізм саморегуляції на особистісному рівні.
Автор наголошував, що саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації. [2].
Цікавою є думка дослідниці Т.В. Кириченко, яка виділяє найсуттєвіші механізми процесу саморегуляції в підлітковому віці: рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, мотивація схвалення, потреби у досягнення успіху. При цьому, автор наголошує, що всі виділені механізми перебувають у постійній взаємодії. "Психологічні механізми складають інтегративну сукупність психічних властивостей індивіда, що визначають рух до регуляції його дій, вчинків, поведінки і групуються на зразках, еталонах, цінностях індивідуального та суспільного характеру". [3]
На особливу увагу заслуговує дослідження Ю.А. Миславського, яким встановлено, що система саморегуляції формується і розвивається лише в процесах спілкування, яке забезпечує певні форми активності і розвитку особистості на різних вікових етапах. [5]
З точки зору Е.М. Пенькова, саморегуляція поведінки особистості повинна бути розглянута тільки у взаємодії "суспільство-особистість" і "особистість-суспільство", тому що кожна особистість повинна вміти передбачувати характер реакції на свої дії, вчинки з боку суспільства. [6]
Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що саморегуляція поведінки є інтегративною властивістю особистості, яка обєднує в собі інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. Загалом можна констатувати, що саморегуляція це єдність соціальних та психологічних проявів свідомості і самосвідомості особистості.
2.2 Методи саморегуляції поведінки
Дуже непросто управляти почуттями й приборкувати їх, але й цьому можна навчитися. Саморегуляція дозволяє стримано ставитися до інших людей і терпимо сприймати їхні недоліки, виробляючи вміння не дратуватися в самих критичних ситуаціях.
У виробленні моральної культури, мужності, у формуванні ерудиції й в умінні керувати людьми чималу роль грають прийоми самовиховання: самооцінка, само наказ, самонавіяння, само схвалення, самокоректування, саморегуляція, само стимуляція й інші.
Самовиховання починається із самооцінки. Людина повинна точно знати, які якості варто виховувати в себе. Самооцінка формується шляхом порівняння себе з іншими людьми й шляхом зіставлення рівня своїх домагань із результатами своєї діяльності. Адекватна самооцінка дозволяє правильно сформулювати мети самовиховання. Вона формулюється в тих випадках, коли субєкт виявляє думку про себе й свої вчинки в людей, з якими контактує в родині, у навчальному закладі, на відпочинку; критично зіставляє себе з навколишніми. Якщо результат цих контактів - занижена самооцінка, людина починає знаходити в кожній справі непереборні перешкоди. Вона губить упевненість у собі. Їй стає сутужніше працювати, складніше контактувати з колегами, установлювати контакти з людьми.
Працюючи з такими людьми, треба згадати раду В. Ґете. Він говорив, що спілкуючись із ближніми, як вони того заслуговують, ми робимо їх тільки гірше. Спілкуючись же з ними так, начебто вони краще того, що являють собою в дійсності, ми змушуємо їх кращати. Тому багатьох людей доцільно авансувати похвалою.
Занижена самооцінка самої людини безпосередньо впливає на її відношення до інших. Людина з низькою самооцінкою часто буває несправедлива до інших, яких уважає розумніше себе. Вона, як правило, недовірли?/p>