Розвиток філософських понять часу і простору у контексті міждисциплінарних досліджень у кінці 18–на поч. XIX ст.
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Кафедра філософії
Розвиток філософських понять часу і простору у контексті міждисциплінарних досліджень у кінці 18 - на поч. 19 ст.
Виконала:
аспірант Денисюк Х.А.
факультет іноземних мов ЛНУ
Науковий керівник:
доцент кафедри філософії
Сафоник Л.М.
Львів - 2006
Зміст
Вступ
Розділ І. Розвиток й тлумачення понять часу і простору філософії наприкінці 18 - на поч. 19 ст.
Розділ ІІ. Художній час і простір та їхнє вивчення
Список використаної літератури
Вступ
Думка про те, що світ існує у часі та просторі, на сьогоднішній день не викличе ні у кого подиву. Проблема часу ще у давнину хвилювала людський розум. Починаючи з міфологічних уявлень про бога часу, який поїдає своїх дітей, і про позачасове буття, питання, повязані з цим поняттям, так чи інакше ставились й обговорювались майже усіма філософськими напрямами і школами. Детальному теоретичному дослідженню поняття часу підлягало і у природничих науках.
Проте в останні два десятиліття, починаючи з 50-х років нашого століття, проблема часу і простору викликає до себе незвичайно сильний інтерес. За цей період вийшло у світ декілька монографій, присвячених аналізу поняття часу, а також сотні статей і повідомлень у періодичних виданнях.
Вибір теми реферату зумовлений її близькістю до проблеми моєї кандидатської дисертації - проблеми розвитку готичної поетики в англійській літературі. Тут жанр готичного роману сформувався у другій половині XVIII ст., роман "Буреверхи" Емілії Бронте, який є предметом текстуального аналізу в дисертаційному дослідженні, написаний у середині 40-х років XIX ст. На цьому часовому проміжку й необхідно простежити еволюцію готичної поетики, у якій образ часопростору займає одне з чільних місць. Ось чому в рефераті ставиться завдання детальнішу увагу зосередити на концепціях часу і простору у філософських вченнях кінця ХVІІІ - початку XIX ст., щоб відтак перейти до проблеми образного освоєння часопростору у фольклорі й літературі та вивчення цих категорій у науці про фольклор і літературу.
У роботі використано філософські монографії й енциклопедичні та словникові статті переважно російською мовою (з-поміж них слід зазначити праці Молчанова, Любінської, Бахтіна, Бертрана Рассела, Шопенгауера, Колріджа). Певним чином допоміжними засобами були праця Копистянської Н.Х. "Жанр, жанрова система у просторі літературознавства" та книга під назвою "Мислителі німецького Романтизму". Стосовно фольклору та літератури залучено праці українською і польською мовами, частково англійські й одну іспанську, а також власні спостереження над текстами романів Гораса Уолпола, Жака Казота, Метью Грегорі Льюїса, Шарлотти Бронте та її сестри Емілії, а з українських авторів - Олекси Стороженка.
Розділ І. Розвиток й тлумачення понять часу і простору філософії наприкінці 18 - на поч. 19 ст.
Розглядаючи проблему часопростору, слід звернутися до її висвітлення спочатку з точки зору філософів античності, які першими виробляють власні уявлення про ці поняття.
Скажімо, Геракліт вважав, що пошуки чогось незмінного - це один із найглибших серед тих інстинктів, котрі приводять людей до філософії. Поети нарікали на могутність Часу, який змітає зі світу всі предмети їхньої любові. Містики зі схильністю до філософствування, не маючи можливості заперечувати, що все, повязане з часом, - минуще, придумали концепцію вічності не як нескінченного тривання в часі, а як існування поза всяким часовим процесом. Вічне життя, на думку декотрих теологів, означає не існування в кожну мить майбутнього часу, а спосіб буття, цілком незалежного від часу, буття, в якому нема ні "до", ні "після", а тому нема й логічних можливостей для змін [15; С.51]. Платон подає опис планет, що приводить до пояснення того, звідки походить час: "Коли батько й творець побачив своє творіння, в яке він уклав рух і життя, він зрадів і в своїй радості захотів зробити копію ще подібнішою до першовзору; а що той першовзір був вічний, то й він намагався створити всесвіт вічним, наскільки можливо. Коли він вирішив створити рухомий образ вічності і коли уклав лад на небі, то зробив цей образ вічним, але рухливим відповідно до числа, тоді як сама вічність нерухома в своїй єдності, і цей образ ми називаємо Часом" [15; С.132]. Платон створює і досить своєрідну теорію простору як чогось проміжного між світом єства і світом минущих чуттєвих речей. "Є лише один вид буття, який завжди той самий, нестворений і незнищенний, який ніколи не приймає в себе чогось іззовні і сам не переходить у щось інше, а є невидимим і несприйнятним ні для яких чуттів. І є поряд нього ще один вид із тою самою назвою, подібний до нього, створений, завжди в русі, він зявляється в якомусь місці і знов зникає звідти, і сприймають його гадкою й чуттям. І існує ще третій вид, що є простором, і він вічний, і не підлеглий знищенню, і він дає оселище всім створеним речам, і осягається без допомоги чуттів, якимось штучним міркуванням, і він навряд чи реальний; ми бачимо його, наче вві сні, кажемо про все суще, що воно має неминуче бути в якомусь місці й займати якийсь простір, а те, що не перебуває ні на небі, ні на землі, - не існує" [15; С.133].