Рiзноманiття й багатозначнiсть пiдходiв у дослiдженнi культури
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ну й поставивши СЧСЧ в центр миру, Бог звернувся до неСЧ з такими словами: Не даСФмо ми тобi, Адам, нi певного мiiя, нi власного образа, нi особого обовязку, щоб i мiiе, i особа, i обовязок ти мав за власним бажанням, вiдповiдно до твоСФСЧ волi й твоСФму рiшенню. Образ iнших створiнь визначений у межах установлених нами законiв. Ти ж, не стиснутий нiякими межами, визначиш свiй образ по своСФму рiшенню, у владу якого я тебе надаю.
У цих словах чутнi вiдзвуки вчення про людину, якому Бог дав вiльну волю i який повинен сам вирiшувати свою долю, визначаючи свою особу й мiiе у свiтi. Людина не просто створена iстота, вона - творець самого себе й цим вiдрiзняСФться вiд природи. Саме в тiм, що людинi не данини нiякоСЧ повноСЧ визначеностi, як, наприклад, ангелам i тваринам, Мирандола бачить основу нескiнченних його можливостей. Я не зробив тебе нi небесним, не земним, - продовжував Бог свою мову, звернену до Адама, - нi смертним, нi безсмертним, щоб ти сам, вiльний i славний майстер, сформував себе в образi, що ти зволiСФш. Ти можеш переродитися в нижчi, нерозумнi сутi, але можеш переродитися по велiнню своСФСЧ душi у вищi, божественнi. Об вище й чудове щастя людини, якому дано володiти тим, що побажаСФ, i бути тим, чим захоче!
ТакоСЧ сили, такоСЧ влади над всiм iснуючоСЧ й над самим собою людина не почувала нi в Античностi, нi в Середнi столiття. Тiльки в епоху Вiдродження вiн усвiдомлюСФ себе творцем, тiльки в цю епоху вiн вiдчув себе нiчим не обмеженим - нi природою, що була божественним початком у грекiв, нi Богом християнськоСЧ релiгiСЧ, що вiдмiнили божественнiсть природи, а тепер що поступово втрачали владу над людиною. От чому в епоху Вiдродження настiльки символiчного значення набуваСФ фiгура художника. У нiй найбiльше повно виражаСФться найглибша для Ренесансу iдея - iдея людини-творця, що встав на мiiе Бога. У своСЧй дiяльностi людина тепер не просто задовольняСФ своСЧ приватнi iнтереси й земнi потреби - вона творить мир, красу, творить саму себе.
Таким чином, iдея культури здобуваСФ людський, гуманiстичний вимiр. Культура - це не тiльки перетворена людиною природа, але й перетворення самоСЧ людини.
На такiй культурно-оптимiстичнiй нотi можна було б i закiнчити виклад гуманiстичноСЧ iдеСЧ Вiдродження, якби не виникло наступне запитання: чому радiсний полудень Ренесансу раптом змiнився сутiнками войовничого католицизму? Чому культура Вiдродження, що так стрiмко набирала силу, раптом раптово втратила темпи свого розвитку/
Вiдповiдаючи на це питання, серед причин економiчного й соцiально-полiтичного характеру доводиться видiляти свiтоглядну переадаптацiю людини. РЗСЧ болюча крапка - переосмислення людськоСЧ волi. Для себе людина виявляСФ, що воля носить двоСЧстий характер. РЖндивiд, - пише Е.Фром, - звiльняСФться вiд економiчних i полiтичних оковiв. Вiн здобуваСФ й позитивну волю - разом з активною й незалежною роллю, яку йому доводиться грати в новiй системi, - але при цьому звiльняСФться вiд звязкiв, що дали йому почуття впевненостi й приналежностi до якоСЧсь спiльностi. Вiн уже не може прожити все життя в тiсному колi, центром якого був вiн сам; мир став безмежним i загрозливим. Втративши своСФ певне мiiе в цьому свiтi, людина втратила i вiдповiдь на питання про змiст його життя, i на нього обрушилися сумнiви: хто вона, навiщо живе? Рай втрачений назавжди; iндивiд стоСЧть один, вiч-на-вiч зi своСЧм миром, безмежним i загрозливим.
З нещадною психологiчною оголенiстю ця культурна ситуацiя зазвучала в одного з найглибших мислителiв того часу Б.Паскаля. ...Що таке людина у ВселеноСЧ? Небуття в порiвняннi з нескiнченнiстю, все суще в порiвняннi з небуттям, середнСФ мiж всiм i нiчим. Вона не маСФ сил навiть наблизитися до розумiння цих крайностей - кiнця свiтобудови i його початку, неприступних, схованих вiд людського погляду непроникною таСФмницею, i дорiвнюСФ не може осягти небуття, з якого виник, i нескiнченнiсть, у якiй розчиняСФться.
У вiдповiдь на вимогу Паскаля вiдмовитися вiд самовпевненого дослiдження природи i його заклик зайнятися безмовним спогляданням створiнь всевишнього культурологи XVII XVIII ст. у центр громадського життя поставили розум людини. Знання - сила, - говорить Ф.Бекон. Я мислю - отже, я iсную, - проголошуСФ Р.Декарт. XVIII столiття стаСФ столiттям iнтелектуального штурму iдеСЧ культури.
Проблеми культури в працях просвiтителiв
РЖдеологи Освiти у своСЧх мiркуваннях про культуру йдуть уже не вiд розуму до природи, а вiд природи до розуму, що отриманий людиною вiд природи й повинен бути пристосований до неСЧ. Що означаСФ твердження, що людина розумна? Це значить, що вiн може й повинен додержуватися природи. У цьому - людська мудрiсть, i вона досяжна. Що виходить, що природа розумна? Затверджуючи розумнiсть природи, просвiтителi зовсiм не ототожнювали СЧСЧ з духом i не вишукували якогось сидячого усерединi СЧСЧ розуму. У самоСЧ природи немаСФ нi розуму, нi мети, але природа породжуСФ розумних людей. Вона рацiональна в тому розумiннi, що людина, дотримуючись законiв природи, може й повинна стати щасливою. РЗРЗ бажання щастя вiдповiдають законам природи. Природа була б безглуздоСЧ, абсурдноСЧ, якби вона прирiкала своСЧх дiтей на однi лише муки. Але цього немаСФ. Природа розумна, тому що розум людей приймаСФ СЧСЧ закони, схвалюСФ СЧх, рано або пiзно в дiСЧ всiх людей закони беруть гору.
Просвiтителi переконанi в тiм, що на цiй основi можливий прогрес, розквiт ремесла, науки й мистецтва. РЖ в них складаСФться вiра в особливу, вирiша