Рiзноманiття й багатозначнiсть пiдходiв у дослiдженнi культури
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?я осмислити культуру в самiй СЧСЧ сутi.
Отже, звернемося до iсторичного досвiду й крок за кроком, разом з великими мислителями минулого пройдемо шлях теоретичного збагнення культури.
Мислителi ДревньоСЧ ГрецiСЧ, Рима й християнства про культуру
Уже в античному суспiльствi культура визначалася як сукупнiсть навичок i вмiнь, а також результатiв дiяльностi людини була видiлена як предмет осмислення. Вiдповiдно до культурологiчного мiфу Протагора - давньогрецького фiлософа, виникненням матерiальноСЧ культури, а також упорядкованим розвитком громадського життя люди зобовязанi богам. На думку iнших мислителiв, серед яких перебував i Демокрит, творець культури - людина. Вiн створюСФ культуру, пiдкоряючись своСЧм потребам i наслiдувати природу.
Давньогрецькi мислителi розрiзняли природне й моральне як два конфронтуючих один одному почала й пiдкреслювали перевагу грекiв над дикими й невихованими варварами.
Давньогрецька культура, зробивши людини мiрою всiх речей, не страждала гигантоманiСФю, уникала усього того, що не погоджувалося з людиною i його поняттями. У грекiв навiть боги людиноподiбнi, не тiльки по зовнiшньому виглядi, але й по поводженню. Вимагаючи шанування, давньогрецькi боги не валили iндивiда в мiстику, не вiднiмали в нього здатностi мислити й судити про що-небудь, у тому числi про вола богiв. Грецькi храми, що зводилися на честь безсмертних богiв, також спiввiднесенi з людиною, з мiрою його релiгiйно-мiфологiчних подань i з його художньо-естетичним iдеалом.
Демократична й гуманiстична спрямованiсть грецькоСЧ культури дозволила СЧй стати духовною цiннiстю в повному розумiннi слова, забезпечивши СФвропейськiй культурi можливiсть зайняти й зберегти провiдне мiiе у свiтi от уже протягом двох тисячорiч.
ДостоСЧнство грецькоСЧ культури в тiм, що вона вiдкрила людину-громадянина, проголосивши верховенство його розуму й волi. Греки вперше дали iдеали демократiСЧ й гуманiзму. РЖсторiСЧ невiдомi бiльше видатнi вiдкриття, тому що для людини немаСФ нiчого бiльше коштовного, чим сама людина.
Звичайно, все сказане про давньогрецьку культуру - деяка iдеалiзацiя, тому що СЧСЧ мислителi не виробили ще поняття людина взагалi, а Аристотель учив, що люди вiд природи народжуються вiльними й рабами. РЖ разом з тим саме давньогрецька культура обдарила сучасну цивiлiзацiю мiфами про Прометея, Аполлона, Дiониса й iнших, що стали символами рiзних культурних традицiй, а також заклала основи розвитку науки й технiки в захiдноСФвропейських краСЧнах.
Свiй внесок у розумiння культури внесли й давньоримськi мислителi. Так, Цицерон учив: Як родюче поле без оброблення не дасть урожаю, так i душу. Оброблення душi - це i СФ фiлософiя: вона висапуСФ в душi пороки, готуСФ душi до прийняття посiву й довiряСФ СЧй - сiяСФ, так сказати, - тiльки тi насiння, якi, визрiвши, приносять урожай.
У своСЧх творах римський оратор учив культивувати душу й розум, щоб не скотитися до варварства. Тiльки Рим з його громадянами й державою, думав Цицерон, може бути зразком культури. Республiканський пристрiй не виключаСФ розходження iнтересiв суспiльства й iндивiда й одночасно дозволяСФ СЧх примирити. Заради вищоСЧ мети, процвiтання республiки громадяни й суспiльство повиннi йти на самообмеження. Людина, що забула про iнтереси суспiльства, i правитель, що забув про iнтереси громадян, - не римляни, а варвари. Протилежнiстю варварства СФ культура, i тому саме головне в Римськiй республiцi те, що вона - держава культури.
Культура для Цицерона не вичерпуСФться освiченiстю, розвитком наук i мистецтв, турботу про якi вiн уважаСФ скорiше бiльше характерноСЧ для ГрецiСЧ, чим для Рима. Справжня культура укладена для знаменитого оратора в особливому ладi життя, де духовний стан людини й спiльний iнтерес держави перебувають у суперечливiй i нерозривнiй СФдностi. Протирiччя соцiального життя розСЧдали римську солiдарнiсть; державну цiлiснiсть i СФднiсть iндивiда й колективу, робили СЧх деякою мiрою фiкцiями, химерами. Але, з iншого боку, iнтереси Рима вимагали СЧхнього постiйного вiдродження й пiдтримки. Внаслiдок цього культура розкривалося як явище, що належить дiйсностi й у той же час суперечне СЧй. Тому СЧСЧ сферою й формою ставали не тiльки й не просто мрiСЧ, не просто й не тiльки реальна повсякденнiсть, а те, що СЧх звязуСФ, - слово.
Цицерон вiрив, що громадянин i держава знаходять у словi своСФ живе, рухливе й внутрiшньо розчленована СФднiсть, а саме слово стаСФ необхiдною формою iдеальноСЧ республiки. Але подання про слово як унiверсальному засобi рiшення життСФвих протирiч перебувало в кричущому протирiччi з положенням величезноСЧ бiльшостi населення.
Культура держави й слова мала на увазi штучну гармонiзацiю соцiальних протирiч, захист устояноСЧ несправедливостi, байдужнiсть до людини, що не народився сенатором. У цицеронiвськоСЧ культурi слова чим далi, тим бiльше проступав звязок СЧСЧ iз забезпеченiстю й дозвiллям, яких були позбавленi маси, iз гнобленням i насильством, яким цi маси пiддавалися. РЖ це робило культуру неправою, несправедливою, морально уразливою справою. Цю сторону творчостi Цицерона першими, вiдкрили й нiколи не могли простити йому раннi християни, а слiдом за ними й багато пiзнiших виразникiв стихiйного протесту проти культури як привiлею.
Пiсля Цицерона утвориться наймогутнiший iсторичний провал i надзвичайно важко знайти теоретичнi розробки, спецiально присвяченi проблемам культури. У весь свiй рiст проблеми культури знову виникають л