Рiзноманiття й багатозначнiсть пiдходiв у дослiдженнi культури
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ше в XVIII в., даючи надзвичайний розкид думок i пiдходiв.
Однак добре вiдомо, що вiдсутнiсть теоретичних робiт зовсiм не говорить про вiдсутнiсть самого явища в життi. Проблеми культури вбудовуються в найбiльш популярнi й значимi для даноСЧ епохи системи цiнностей, зливаючись iз ними, пiдкреслюючи й вiдтiняСФ СЧхня оригiнальнiсть i значимiсть.
З огляду на сумний досвiд цицеронiвського розумiння культури, середньовiччя винесло культурний iдеал за межi реального буття й зробило тим самим невразливим для повсякденностi.
В епоху середньовiччя вiдбуваСФться радикальне переосмислення основних принципiв, що лежать в основi культури. Головною цiннiстю стаСФ Бог. Всi найважливiшi роздiли середньовiчноСЧ культури виражали цей фундаментальний принцип, реалiзований у символi вiри. Вiрую в СФдиного Бога, Батька все власника, творця неба й землi, видимим же всiм i невидимим; i в СФдиного ДобродiСЧ РЖсуса Христа, сина Божого СФдинородного... Сповiдаю СФдино хрещення в залишення грiхiв, чаю воскресiння мертвих i життя майбутнього столiття. Амiнь.
Архiтектура й скульптура середнiх столiть були БiблiСФю в каменi. Лiтература також була пронизана релiгiСФю й християнською вiрою. Живопис виражав тi ж бiблiйнi сюжети. Музика майже цiлком носила релiгiйний характер. Фiлософiя була служниця богословя. Етика й право являли собою розробку абсолютних заповiдей християнства. Родина як священний союз виражала все ту ж фундаментальну цiннiсть. Домiнуючи риси характеру й звичаСЧ, спосiб життя пiдкреслювали свою СФднiсть iз Богом, а також своя байдужнiсть до земного почуттСФвого миру. Останнiй розглядався як тимчасовий притулок людини, у якому християнин усього лише мандрiвник, що прагне досягти вiчноСЧ обителi Бога й шукаючий шлях, як зробити себе гiдним, щоб туди ввiйти. Коротше кажучи, середньовiчна культура була СФдиним цiлим, всi частини якоСЧ виражали той самий принцип: нескiнченнiсть i сутнiсть Бога, Бога всемогутнього, абсолютно справедливого, мудрого, творця миру й людини.
Найбiльш розгорнуте християнське розумiння культури в Августина Блаженного (354-430), самобутнього релiгiйного мислителя середньовiччя. ОрiСФнтацiя людини на людину, уважав Августин, не повинна мати мiiе. Життя по Богу СФ СФдино поважно й гiдно людини. Абсолютна перевага нематерiальноСЧ душi над тлiнним тiлом вимагаСФ аскетичноСЧ зневаги до всiх благ i спокус почуттСФвого миру. Чеснота тим вище, нiж бiльшою кiлькiстю речей зневажаСФ iндивiд. Це пояснюСФ августинiвське розмежування благ людського життя на тi, якi варто любити й плекати, i на тi, котрими потрiбно тiльки користуватися. До першого належить любов до Бога як вiчному добру й джерелу всякого iснування. До других - всi блага й речi реального миру. Без них не можна прожити, ними необхiдно користуватися, але любити СЧх i тим бiльше звикати до них, забуваючи про вище призначення людськоСЧ душi, - значить надходити всупереч християнськiй моралi. Земнi блага - тiльки засобу для культивування неземних цiнностей. Звiдси й вся августинiвська iСФрархiя переваг. РЖ в природi, i у себе самому людина повинна любити бiльше те, що ближче стоСЧть до Бога.
Протягом тисячi рокiв протиставлення природи й благодатi (християнськоСЧ версiСЧ культури) змушувало середньовiчне мислення метатися мiж небом i землею. РЖ проте воно породило iдею нескiнченного самовдосконалення iндивiда, для якого культура стаСФ формою дiалогу з унiверсальною системою моральних координат, втiлених в абсолютi.
Епоха Вiдродження вiдкриваСФ новий етап в осмисленнi культури. Якщо в Середньовiччя маси, завороженi iдеСФю Бога, почували й думали однаково, то в епоху Вiдродження ситуацiя мiняСФться. РЖндивiд здобуваСФ все бiльшу самостiйнiсть. Звiдси виростаСФ його нова самосвiдомiсть i нова власна позицiя. Гордiсть i самоствердження власноСЧ сили й таланта стають вiдмiтними якостями людини епохи Вiдродження. На противагу середньовiчнiй людинi, що цiлком уважав себе зобовязаним Боговi, iндивiд Нового часу вiдмiнюСФться приписувати своСЧ заслуги власним талантам.
Епоха Вiдродження дала миру цiлий ряд видатних iндивiдуальностей, що володiють яскравим темпераментом, всебiчною освiченiстю, цiлеспрямованiстю. РЖ справа отут, зрозумiло, не у випадковому збiгу обставин, а в самiй установцi суспiльноСЧ свiдомостi, що заохочували культивування iндивiдуальностi в людей, СЧхньоСЧ майстерностi й заповзятливостi.
Характерна щодо цього бiографiя художника епохи Вiдродження Б.Челлiнi. Вiн брався за живопис, ювелiрну справу, фортифiкацiю, артилерiйське мистецтво, зодчество, рiзьблення по дереву й карбування монет. Крiм того, вiн пристойно грав на флейтi й кларнетi й був неперевершеним скульптором. От що пише про себе Челлiнi: Всi цi сказанi мистецтва досить i досить рiзнi друг вiд друга; тому якщо хто виконуСФ добре одне з них i хоче узятися за iншi, те майже нiкому вони не вдаються так, як те, що вiн виконуСФ добре; тодi як я iз всiх моСЧх сил намагався однаково орудувати у всiх цих мистецтвах; i у своСФму мiii я покаджу, що я домiгся того, про що я говорю.
В епоху Вiдродження формуСФться зовсiм нова самосвiдомiсть людини. Хоча мислителi Вiдродження й призивали повернутися до Античностi й учитися в природи, СЧхня точка зору iстотно вiдрiзнялася вiд давньогрецькоСЧ. У них на першому планi коштуСФ не стiльки природа, скiльки художник. Художник, наслiдувати природу, зобовязаний СЧСЧ перевершити й виявити власний талант. От що говорить про достоСЧнство людини Пикоделла Мирандола: Створивши люд