Арабські країни після ІІ світової війни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Партія незалежності, Рух арабських націоналістів та група військових.А.С. Ареф став президентом, а Ахмед Хасан аль-Бакр премєр-міністром.
24 листопада 1963 р. керівники Іраку оголосили про намір будувати в країні „арабський соціалізм", який мав забезпечити соціальну справедливість та широкий державний контроль над господарським життям. Замість багатопартійної системи запропонували створити єдину партію - Арабський соціалістичний союз Іраку. Керівники були налаштовані на придушення опозиційних рухів всередині країни, в першу чергу курдського повстання. Заборонено ІКП - вбито 10 тисяч її прихильників, інші емігрували за кордон.
Почалася війна з курдами, спалено 500 курдських сіл, вбито десятки тисяч осіб, понад 300 тис. стали біженцями, за голову керівника курдських повстанців М. Барзані уряд Іраку обіцяв винагороду в 280 тис. долл. Курди не здалися, а армія Іраку лише за червень - листопад 1963р. втратила в боях з повстанцями 5000 солдатів.10 лютого 1964р. було підписано чергову угоду про припинення вогню в Курдистані.
Все це погіршило економічні показники. Після загибелі 13.04.1966 р. А.С. Арефи під час катастрофи вертольоту, влада перейшла до рук рідного брата, начальника генштабу Абдул Рахмана Мухаммеда Арефи. Відбулися спроби нормалізувати відносини з Туреччиною та Іраном, оголошено ще одну програму нормалізації курдської проблеми. Але проблеми залишалися, їх ускладнила арабо-ізраїльська війна 1967р. Анти західні демонстрації погіршили стосунки із західними інвесторами й на початок 1968р. бюджетний дефіцит сягнув рекордної для тогочасного Іраку суми в 120 млн. долл. У армії зріла змова і у липні 1968р. відбувся черговий військовий переворот унаслідок якого до влади прийшов колишній премєр А.Х. аль-Бакр. До національного прогресивного фронту ввійшли баасисти, комуністи та ліві курдські партії. Проте вже в 1978р. БААС звинуватила комуністів в протидержавній діяльності, ІКП заборонено, 21 лідера страчено, чимало емігрувало.
У внутрішній політиці уряд націоналізував в 1975р. „Ірак пертролеум компані, зросли валютні надходження і Ірак на початку 80-х років став однією із найрозвиненіших у регіоні промислових держав. Аграрна реформа, коли у багатих наполовину зменшували наділи, дала можливість уряду надати земельні ділянки майже половині сільських жителів.
21 вересня 1968р. Ірак прийняв нову тимчасову конституцію, яка проголосила країну „народно-демократичною державою і визначили за мету побудову в країні соціалізму при збереженні приватної власності.
Зовнішня політика Іраку у 70-х рр. визначалася офіційною ідеологією правлячої партії БААС: панарабізм, протистояння Ізраїлю, подолання західних політичних впливів, нейтральність, яку Ірак, втім, поєднував з постійною співпрацею з СРСР. Напруженими були відносини з Сирією та Іраном.
Правління Саддама Хусейна.
У липні 1979р.А.Х. аль-Бакр пішов із партійних та державних посад за станом здоровя. Його наступником став Саддам Хусейн, друга особа у іракській військовій ієрархії, сирота, з 20 років член БААС, учасник замаху на А.К. Касема 1959р., поранений, півроку сидів у вязниці.
У зовнішній політиці уже з 1980р. почав війну з Іраном, яка привела до 1988р. і закінчилася там де і почалася. Ірак отримав від США зброю, фінансову допомогу як і від СРСР як противагу іранським ортодоксам. Так, тільки за 1984 - 1987рр. США надали Іраку кредити на 2,5 млрд. долл. Війна негативно вплинула на економіку країни. Багата на нафту, яка до війни щорічно продавала цієї сировини на 10 - 12 млрд. долл. вийшла із війни майже із 40-мільярдним боргом.
На початку 90-х років назрівав економічний краї і Саддам використав економічну політику Кувейту, який всупереч рішенням ОПЕК збільшив обсяги видобутку і продажу нафти, ціна впала, великі фінансові втрати у Багдада. І президент Іраку наважився на авантюрний крок, окупувавши 2 серпня 1990р. під гаслами загально-арабської єдності багатий нафтою Кувейт.8 серпня 1990р.С. Хусейн оголосив Кувейт 19-ю провінцією Іраку. Міжнародне співтовариство майже одностайно засудило Ірак. Лише Ємен, Лівія, Йорданія та ОВП оголосили про підтримку іракських дій. Рада безпеки ООН прийняла рішення заборонити імпорт іракської нафти і накласти ембарго на торгівлю з іракським режимом. Прийнята на вимогу США 29 листопада 1990р. резолюція Ради безпеки № 678 надавала країнам анти-іракської коаліції право застосувати проти Іраку силу в тому випадку, якщо до 15 січня 1991р.С. Хусейн не звільнить окупованого Кувейту.
На території Саудівської Аравії та частково Туреччини країни анти-іракської коаліції зосередили близько 700тис. солдат 3500 танків і 1800 літаків - із США, Великобританії, Франції, Італії, Канади, Саудівської Аравії, Єгипту, Сирії, Пакистану, Бангладеш, Обєднаних Арабських Еміратів, колишніх соціалістичних країн Східної Європи. В ніч з 16 на 17 січня почалася операція „Буря в пустелі" і закінчилася повним розгромом іракських військ. Союзники втратили близько 30 танків, 50 літаків, 250 чол. вбитими, знищивши при цьому 3800 танків, 240 літаків та 35 тис. солдатів іракської армії (до війни іракська армія налічувала 500 тис. солдат, 4200 танків і 650 літаків). Під час операції сили анти-іракської коаліції випустили по Іраку 110 тис. ракет і 88,5 тис. тонн боєприпасів. Зруйновано інфраструктуру Іраку, великі промислові підприємства Багдада і Басри, загинули десятки тисяч мирних жителів Іраку.
С. Хусейн прийняв резолюцію ООН щодо Кувейту, погодився допустити на свою територію групу з 52-х спостерігачів ООН, які контролювали виконання зобовязання припинити розробку заборо?/p>