Арабські країни після ІІ світової війни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
штаб квартири ОВП,
Після проголошення незалежності, аж до відставки Х. Бургіби 7 листопада 1970 р. влада в Тунісі перебувала в руках однієї партії „ Нового Дестуру", який у 1964 році було реорганізовано соціалістичну дестуровську партію (ПСД). Внутрішній курс Х. Бургіби відзначався поміркованістю і лібералізмом. Радикальні міри було прийнято у сільському господарстві, де у березі 1963 році було конфісковано 370 тис. акрів орних земель, що раніше належала європейським колоністам.60-80 х рр. сформувався культ „Батька нації" Х. Бургиби, який жорстоко розправлявся з опозицією та народними виступами як у 60-70-80 х рр. .7 листопада 1974 року за станом здоровя 84 - річний „Батько нації" пішов у відставку, а новим президентом країни ста премєр-міністр Зін аль-Абідіна Бен Алі (1936 р. н). Його реформи отримали назву „політика нормалізації. Слово „Дестур" остаточно зникло і з назви керівної сили країни, що почасти мало символізувати розрив із радикальними традиціями національно-визвольного руху середи ХХ ст. .
Президент ініціював скасування закону про пожиттєве президентство й зробив низку інших кроків, спрямованих на демократизацію державного старту. З вязниць випущено 2,5 тис. осіб, що відбували покарання за виступи середини 80-х. р., а також 626 учасників ісламського руху хоча багатьох із них скоро знову заарештували. У 90-х рр. уряд заборонив партію відродження, що була головною опозиційною силою ісламістів.
Алжир
Після Другої світової війни гарячою точкою міжнародних відносин став Алжир. Вже з травня 1945 р. почалося розгортання національно-визвольного руху лідером якого був Фархат Аббас. Було створено такі організації як демократичний союз Алжирського маніфесту (Ф. Аббас) у 1949 році в Каїрі штаб національно-патріотичного руху Алжирський революційний комітет під керівництвом Ахмеда Бен Белли (1918 р. н). У 1954 році алжирські патріотичні сили створили (ФНЛ), який очолив Ахмед Бен Белла. Уряд Єгипту надав алжирським патріотам зброю та фінансову допомогу. Збройні сили ФНЛ прийняли назву Армія національного визволення.
Спочатку повстанням протистояла армія з 30 тис. солдатів та жандармів та Іноземний легіон з його штаб-квартирою. Антифранцузьке збройне повстання почалося 1 листопада 1954 р. Криваві акції під час війни були з обох сторін.
Кількість військ задіяних в антипартизанських акціях досягла 225 тис. солдат і офіцерів.
Алжирська криза привела до міжнародних кроків. США були незадоволені перекиданням французьких військ у Африку що послаблювало стратегічні тили НАТО. У самій Франції почалася затяжна урядова криза. Прихід до влади генерала де Голля дещо розрядив ситуацію. Генерал спочатку запропонував реформи в Алжирі, включення депутатів місцевого населення у французький парламент однак за збереження Алжиру у складі Франції. Водночас у Алжирі продовжувався збройний рух, який за відсутності А. Бен Белли очолив Ф. Аббас.
Переживши еволюцію своїх поглядів Ш. де Голль у кінці 1959 р. схилився до думки мирним шляхом передати владу над Алжиром представникам корінного населення.29.01.1960 р. почалися франко-алжирські переговори, а 8 січня 1961 р. було проведено загальнонаціональний референдум з алжирського питання. За незалежність висловилися понад 65% учасників опитування в Алжирі та 75% у самій Франції.
Дізнавшись про результати референдуму незадоволені офіцери французької армії створили Таємну військову організацію (ОАС), яка 21 квітня 1961 р. спробувала вчинити в Алжирі державний переворот. З допомогою перекинутих з метрополії військ заколот генералів провалився. У відповідь ОАС організувала у наступні роки 13 замахів на життя президента Ш. де Голля, якого вважали винним за втрату Францією Алжиру.
Повномасштабні переговори про надання Алжиру незалежності почалися в Євіані 18 травня 1961 р. Після тривалої перерви сторони дійшли згоди і 18 березня 1962 р. підписали кінцевий документ, що передбачав проведення в Алжирі того ж року референдуму з питання проголошення незалежності. На референдумі 1 липня 1962 р.91% населення проголосував за незалежність. Алжир погодився на трирічний перехідний період упродовж якого Франція зберігала на його території свій військовий контингент, колоністи отримували подвійне громадянство з правом подальшого вибору між французьким та алжирським, французи фінансували економічні програми відбудови країни. Важливим був пункт про спільну розробку нафтових родовищ у Сахарі.
Евіанська угода викликала надзвичайне незадоволення серед прихильників збереження „французького Алжиру. ОАС розпочала компанію жорстокого терору, скерованого проти діячів ФАЛ та прихильників незалежності. У відповідь мусульманське населення спрямувало свій гнів на європейських мешканців країни. Унаслідок спровокованого терором ОАС, загострення національного протистояння лише з травня по липень 1962 р. з Алжиру виїхало 800 тис. європейських колоністів.
Війна за незалежність коштувала життя близько мільйону алжирців, 2,5 млн. осіб стали біженцями, причому 500 тис. з них змушені були переселитися до Тунісу та Марокко. Унаслідок руйнування більшої частини промисловості, а також занепаду сільського господарства, на початку 60-х ррр.70% населення Алжиру не мало роботи.
В такій ситуації у вересні 1962 р. Національне народне зібрання обрало А. Бен Беллу премєр-міністром, а прийнята наступного року конституція проголосила Алжир президентською республікою, а у вересні 1963 р. А Бен Белла став її першим президентом.
Після закінчення національно-визвольної війни Алжир змушен?/p>