Арабські країни після ІІ світової війни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
во ізраїльськими солдатами мирних жителів Йорданії. Через два роки він повернувся, а вже назрівав новий конфлікт з єгиптянами.
У 1963 р. наступним керівником Ізраїльського уряду став Леві Єшкол (1895-1969), що перебував на цьому посту до самої смерті. Політика його кабінету була поміркованою, він покращив відносини з СРСР, мирними вони були з Каїром, напруженими з Сирією та Йорданією. Значного розвитку набуло сільське господарство, Ізраїль уже навіть вивозив цитрусові, банани, бавовну, виноград, фрукти, яйця та молочні продукти.
Протягом 1950-1969 рр. обсяги індустріального розвитку країни збільшилися в 5 разів. Левову частку експорту складала продукція, що вимагала високоточної праці або ж виняткового професійного вміння. Так, наприклад у 1966 р. вартість експорту оброблених брильянтів склала 35,5% прибутку від вивозу товарів за кордон. У 1950 - 1972 рр. приріст ВНП Ізраїлю складав по 10% щороку, уряд подолав безробіття. У 1953 році в країні було 10% безробітних, а 1967 р. лише 7% ізраїльтяни не мали постійного місця роботи.
Великими були успіхи Ізраїлю в сфері освіти та розвитку науки. У 1949 р. в країні існувало два університети в яких навчалося 1600 студентів, до 1973 р. кількість університетів досягла семи, а кількість студентів збільшилася до 47 тис. На освіту виділялося 7% ВНП щороку. Зявилося приватне машинобудування, дослідження в багатьох галузях науки і техніки, в т. ч. ядерної фізики, створено власну атомну бомбу в науково-дослідному центрі Дімона в пустелі Негев. З 1965 р. у країні функціонувало телебачення, в 1975 р. Ізраїль посів 2 місце в освіті за кількістю публікованих на одну особу книжок.
Важливе місце в соціальній політиці уряду приділялося збереження памяті про жертви світового єврейства, понесені під час Другої світової війни. У 1953 р. в країні створено інститут вивчення Голокосту "Яд Вашем". У 1960 р. в Аргентині ізраїльтяни викрали нацистського злочинця Адольфа Ейхмана, судили його в Єрусалимі і за вироком суду повісили.
Арабо-Ізраїльське протистояння заставляло уряд дбати про оборону. Після Суецького конфлікту головним постачальником зброї для Ізраїлю стала Франція - реактивні винищувачі "Містер". У 1962 р. США продали Тель-Авіву ракети "Хок", в 1964 р. Західна Німеччина експортувала ізраїльтянам модернізовані італійцями американські танки "Паттон". А в 1966 р. Тель-Авів одержав американські штурмовики "Скайхок". У 80-х роках Ізраїль почав випускати власну високотехнологічну техніку: літаки, ракети, танки.
Війна 1967 р. радикально змінила міжнародне становище Ізраїлю. Дипломатичні відносини розірвали всі комуністичні країни (крім Румунії). На озброєння витрачалося 6 млрд. дол. ., хоча економіка розвивалася досить добре, а ВНП в перерахунку на душу населення зріс з 1 тис. дол. в 1967 р. до 2800 дол. у 1973 р.
Після смерті Л. Єшкола наступним Ізраїльським премєром стала жінка Голда Меїр (1898-1978). Це був єдиний блок робітничих партій - Коаліція праці (МААРАХ), який утворив уряд. Противники уряду з правого табору створили в 1973 р. коаліцію під назвою "Лікуд" (обєднання), головну роль в "Лікуді" відігравала партія "Херут". У наступні роки саме "Лікуд" зумів усунути від влади робітничі уряди.
Наступна арабо-ізраїльська війна 1973 р. поставила перед ізраїльським суспільством складну дилему. Населення почало розуміти безперспективність протистояння, витрати значних коштів, погіршення міжнародного іміджу країни. На виборах 1973 р. Коаліція праці отримала 51% голосів і вину за війну поклали на міністра оборони М. Даяна та премєра Г. Меїр. Обоє змушені були піти у відставку.
Новим керівником уряду став представник МААРАХ Іцхак Рабин (1922-1995). перший лідер Ізраїлю, який народився в Палестині. На оборону уряд виділив 40% бюджету. У 1975 р. Ізраїль став асоційованим членом ЄЕС. На виборах 1977 р. переміг блок Лікуд.43 депутатських місця в союзі з дрібними партіями сформував різношерстний уряд, який очолив колишній керівник терористичного угрупування "Ігрун цвай леумі" Менахем Бегін. (1913-1992). головним дипломатичним успіхом уряду було укладення Кемп-Девідської мирної угоди з Єгиптом і обмін посольствами. Успіх Ізраїлю: країна позбулася війни, із найсильнішим з арабських сусідів, але водночас пересварила між собою майже всі арабські держави.
У 80-х роках кризу в економіці довелося загальмувати, цьому сприяли падіння цін на нафту та зростання фінансової допомоги з боку США. Вашингтон передав Тель-Авіву 1,8 млн. дол. а в 1983 р. вже 2,5 млн. дол. сприяла цьому і громадянська війна в Лівані. Коли центри підприємницької та фінансової активності почали переміщуватись з Лівану до Ізраїлю.
У самому Ізраїлі продовжується розбудова єврейських поселень на окупованих арабських територіях, де вже мешкало 25 тис. поселенців. Посилилися релігійні ортодокси: за неробочу суботу між ними і прихильниками світського шляху у розвитку країни доходило до сутичок.
Значне обурення в Ізраїльському суспільстві викликали ексцеси, яких допускали військові під час Ліванської війни, особливо після вбивства мирних поселенців у таборах Сабра і Шатила християнами.250 тис. демонстрація 25 вересня 1982 р. на вулицях Тель-Авіва звинуватила в цьому міністра оборони А. Шарона, відбулися сутички з прихильниками Лікуда".
У 80-х роках у Ізраїлі були коаліційні уряди, які почергово очолювали Іцхак Шамір та Шимон Перес. Але уряди виявилися безсильними перед фінансовою катастрофою. Інфляція склала 400%, зовнішній борг сягнув 23 млрд. дол., торговий дефіцит 4 млрд. дол., зростало безробіття. Почалося закритт