Арабські країни після ІІ світової війни
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?очасно роками появи і посилення молодих національних держав; але також роками розчарувань в дійсності, ефективності ідеології націоналізму. Збереження економічної залежності від Заходу, нездатність націоналістів вирішувати соціальні проблеми які надзвичайно загострились в останній третині ХХ - на поч. ХХІ ст., викликали розчарування у всіх світських ідеологіях. Цей процес особливо зачепив світ ісламу, оскільки у всіх інших країнах Сходу від Японії до Індії, у більшій мірі проявилися інтернаціоналізація господарських виробничих, фінансових, культурних, технологічних, естетичних і людських звязків. Вся Східна і Південно-Східна Азія відчула вплив японського „економічного дива", яке навчило підприємців вмілому засвоєнню досвіду США і Західної Європи, а найманих робітників - дисциплінованості і лояльності, працездатності, відданості своєму підприємству, невимогливості до житлових умов, бажання підкорятися. Цьому в певній мірі сприяли і такі релігійні доктрини як буддизм, конфуціанство, індуїзм, християнство. Крім того, якраз у цій зоні розташовані майже всі НІК, які здійснили в 50 - 70-х рр. індустріальний стрибок який покращив життєвий рівень населення - Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Індонезія (до кризи 1997р) у інших країнах зони зявився шанс і стимул досягти цього ж.
Всього цього не було у країнах ісламу від Пакистану до Марокко. Іслам консервативний, менше схильний до новинок, більш повно регулює і контролює життя віруючих, перешкоджаючи її модернізації, або в крайньому випадку, гальмуючи її. Тому країни ісламу завжди більш твердо протистояли „вестернізації", тобто буржуазній модернізації, яка йшла із Заходу, і більш непримиримо були налаштовані по відношенню воєнно-політичного гегемонізму, економічної і культурної експансії Заходу. В ХІХ - на початку ХХ ст. це вилилося в панісламізмі (тобто прагненні обєднати всіх мусульман, щоб гідно протистояти невірним), потім - у різних мусульманських вченнях і течіях які суміщали іслам з націоналізмом, а з середини ХХ ст. в ісламському фундаменталізмі. Потім ідеалом останнього є створення в кожній країні „ісламської держави" конституцією якої буде Коран, „господарським ідеалом" - ісламська економіка, яка буде регулюватися шаріатом, а соціальним ідеалом - мусульманська община (умма), яка заснована на солідарності і взаємодопомозі віруючих. Ця утопія стала дуже популярною серед майже 1 млрд. мусульман в 70 - ти країнах, включаючи Росію і чимало республік СНД.
Перші виступи ісламських фундаменталістів мали місце вже в 50-ті роки (Єгипет), в 60 - 70-ті рр. ХХ ст. (Алжир, Сирія). Повсюдно його причиною було прагнення мусульман знайти пояснення своїх лих в талмудах Корана і Шаріата, в засиллі „поганих („прозахідних) мусульман, які користувалися „бидча („погані нововведення). Найбільш повне втілення ці тенденції знайшли в Ірані під час „ісламської революції" 1978 - 1979рр. Вона завершилася заміною шахської монархії Ісламською Республікою Іран (ІРІ) з подальшим поширенням ісламського фундаменталізму по всьому Сходу - від Марокко і Сенегала до Філіппін і СРСР, де відчувався вплив ісламського буму і через Іран, і через Афганістан. Війна в Афганістані надзвичайно посилила ісламо-екстремістів і в цій країні, і в Пакистані, і серед мільйонів мусульман в Індії. З 80-х років посилився прямий вплив Ірану на шиїтів Лівану, які утворили Хезбола (по араб. „Хизб Аллах), тобто „Партію Аллаха", з допомогою грошей, зброї і інструкторів із Ірану, яка стала основною силою, яка протистоїть Ізраїлю на півдні Лівану. Ісламісти спробували в ході кривавої підпільної війни в 1977 - 1983рр. скинути владу ПАСВ в Сирії, хоча потерпіли невдачу. ПАСВ і її лідер Хафиз аль-Асад повели рішучу безкомпромісну боротьбу з ісламо-екстремістами, спираючись на армію і силові структури, а також - на солідарність практично всіх інших світських партій країни. Їм також вдалося перехопити у фундаменталістів лозунги соціальної рівності, які з самого утворення входили в доктрину ПАСВ, а вмілою економічною політикою, уряд ліквідував соціальне дно міст, яке і було головною базою екстремізму.
Характерно, що майже те ж саме відбулося в Іраку, де шиїтська більшість населення співчувала Ірану навіть після початку 1980р. війни з ним. Довголітня 8-річна війна, втрати і руйнування ослабили обидві країни. Але досить серйозний рух шиїтів, особливо на півдні Іраку, виявився, як і в Сирії, безсилим навіть в цих умовах проти політики ПАСВ. У Іраку ж сформувалася авторитарна диктатура С. Хусейна з 1979р. (фактично з 1974р). цей лідер, закінчивши війну з Іраном, через два роки почав нову з Кувейтом.
Ісламісти діяли (і діють) практично у всіх країнах Близького Сходу. У 80-ті роки їм вдалося посилити активність „Хамас в Палестині (як і в 90-х рр), насправді встановити свій ідеологічний контроль над військовими режимами в Йемені і Судані, сильно впливати на близьке до них керівництво Лівії. В Єгипті, де раніше їх діяльність жорстко (і ефективно) переслідувалась Насером, вони отримали можливість легалізуватися і навіть процвітати при президентстві Садаті (1976 - 1981рр), який юнаком сам був ісламістом. Але зближення Садата з Ізраїлем в 1977 - 1979 рр. викликало бурю незадоволення у всьому арабському світі, відштовхнуло від нього фундаменталістів і якраз їх бойовики вбили Садата восени 1981р. Новий президент Х. Мубарак, на якого були теракти бойовиків, повів з ними жорстку боротьбу. Але в Єгипті вони залишилися серйозною силою маючи капітал, таємні склади зброї і широким підпіллям. В їх асоціації („