Радянський Союз у війні (1941-1945)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ь військовий бюджет виріс з 1934 по 1939 р. в 7 разів - армія за цей період збільшилася з 900 тис. до 5 мли. чоловік після прийняття закону про загальний військовий обовязок. Що ж до військової промисловості, то до кінця 1941 р. перевага в ній віддавалася масовому виробництву морально застарілої техніки, поставленої в план багато років тому (винищувачі 1-16, що сильно поступалися німецьким Ме-109, легкі танки БТ-5, БТ-7, Т-26 і Т-27, середні - Т-28, важкі - Т-35). Все це були моделі вчорашнього дня, що й довели перші дні війни. Тільки в першому півріччі 1941 р., під впливом уроків фінської кампанії, виробництво нових зразків почало рости, - передусім, завдяки тиску Жукова і замнаркома оборони Шапошникова. Запізнілі зусилля принесли лише частковий ефект: сучасними винищувачами (Як-1, Лаг-З, Миг-3; випуск останніх становив 84 штуки в 1940 р. і 1950 - в першій половині 1941 р.) і танками (середні Т-34, важкі КВ) вдалося озброїти всього 15% авіаційних і 25% танкових частин. У своїх мемуарах військові керівники згадують, що відмовив Сталін і в підтримці, необхідній для виробництва ряду створених кращими конструкторами нових видів озброєнь, таких, як реактивний міномет Костикова.
Неможливо також нехтувати тією роллю, яку в розгромі 1941 р. зіграла дезорганізація командного складу РСЧА після чисток 1937-1938 рр. Місце знищених репресіями досвідчених воєначальників зайняли молоді командири, під начало яких у перші місяці війни були поставлені ті з вичищених, кого звільнили з таборів, щоб кипу пі в пекло битв. У результаті на командних посадах в армії часто виявлялися або свіжоспечені випускники прискорених курсів військових шкіл (на початок війни менше 10% командирів мали вищу військову освіту, 75% з них, включаючи політробітників, займали свої пости менше року), або люди, фізично і психологічно зламані.
Військова катастрофа 1941 р. і окупація ворогом величезної території відразу ж поставили фундаментальну економічну проблему: щоб продовжувати опір, необхідно було врятувати вцілілий промисловий потенціал і до приходу ворожих військ евакуювати в тил основні виробництва і частину населення. З перших днів війни евакуація і перехід підприємств на військове виробництво відбувалися відносно організовано. Незважаючи на розгубленість, вже через два дні після вторгнення уряд приступив до дій по збереженню промисловості, яка виявилася під загрозою. 24 червня було створено очолену Л.Кагановичем, а потім М.Шверником Раду по евакуації, яка повинна була забезпечити евакуацію населення, промислових і продовольчих ресурсів, а з 25 грудня до її ведення була віднесена і координація транспортних перевезень вантажів, що підлягали евакуації. Перебазування промисловості на схід було здійснене Радою за угодою з Держпланом у два етапи: літо - осінь 1941 і літо - осінь 1942 рр. Найбільш важливим і важким був перший етап, коли органи, що керували евакуацією, ще не мали необхідного досвіду і, крім того, були вимушені постійно змінювати свої плани відповідно до військових дій, розвиток яких Червона Армія не контролювала. Операції по евакуації в Білорусії були перервані вже в серпні через повну окупацію республіки. У Ленінградській області евакуація, яка почалася в липні, була зупинена у вересні блокадою. З липня по жовтень продовжувалося перекидання промислових підприємств України. Операції по переміщенню цілих заводів та їх пуску на новому місці були виключно складними (тільки для перевезення металургійного комбінату Запоріжсталь з Дніпропетровська в Магнітогорськ було потрібно 8 тис. вагонів). Введення в дію заводів, багато з яких були перепрофільовані (наприклад, ленінградський завод ім. Кірова і харківський завод по виробництву дизелів були злиті з челябінським тракторним для випуску танків), у Поволжі, Сибіру, Казахстані та Середній Азії, на Уралі, який став арсеналом Червоної Армії, здійснювалося в надзвичайно важких умовах: евакуйовані робітники працювали по 13-14 годин на добу, вимушені до того ж тулитися в поспішно збитих бараках і миритися з поганим постачанням. Загалом, увівши в дію чверть рухомого складу залізниць, керівництво країни зуміло за пять місяців, в липні - грудні 1941 р., перебазувати в інші райони 1530 великих підприємств.
З театру військових дій і з прифронтових районів було евакуйована біля 7 млн. чоловік в 1941 р. і 4 млн. в 1942 р. Всі працездатні евакуйовані, здебільшого жінки, були негайно залучені до роботи на виробництві. Цим багато в чому був зумовлений вражаючий підйом радянської промисловості, що повністю перейшла на випуск озброєння, який розпочався з 1942 р. Хоча діяльність Рада з евакуації не перешкодила німцям захопити безліч заводів, які вони використали або зруйнували, все ж його зусилля істотно скоротили втрати в промисловому потенціалі СРСР.
Всі державні інститути і структури - наркоматі, армія і навіть партія, працювали під керівництвом Державного Комітету Оборони (ДКО) - надзвичайного органу, який володів всією повнотою влади, здатного оперативно приймати рішення з будь-яких державних і господарських питань, повязаних із веденням війни. Створений 30 червня за подобою до встановленої Леніним в період громадянської війни Ради робітничо-селянської оборони, ДКО очолювався безпосередньо Сталіним; в нього спочатку входили також Молотов, Берія, Маленков і Ворошилов. Затверджені документи (більше 10 тис. за чотири роки війни) мали силу закону. ДКО не мав свого апарату, здійснюючи свої владні функції через усі існуючі урядові органи. Інформацію з військових питань ДКО отримував від утворе