Психотерапевтичні здібності лікаря
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ує ні найменшої залежності між поліпшенням стану хворого і його поводженням і словами й поводженням лікаря. Взаєморозуміння лікаря й хворого здійснюється, як представляється, не на словесному, а на поза словесному рівні. Втім уже давно кожний досвідчений психотерапевт знав, що важливо не те, що він говорить, а те, як говорить.
Видатний фахівець у психотерапії шизофренії Фрида Фромм-Райхман запропонувала проект наукового дослідження ірраціональних компонентів психотерапії.
Все більше значення надається особистості лікаря, його життєвої філософії, його підходу до хворого: не фахівця до пацієнта-обєкту, але людини до людини.
Таким чином, після декількох десятиліть, у які, як метеори, одна за іншою зявлялися нові психопатологічні теорії, що претендують на те, щоб пояснити все без залишку загадки людської душі, ми знову виявляємося приблизно на тім же місці, що й Пинель близько 170 років тому зі своїм медико-філософським трактатом.
Незважаючи на те, що серед поляків було кілька психоаналітиків світового значення (М. Борнштейн, Е. Минковський, Фростиг, Биховський), аналітичні напрямки ніколи не були особливо популярними в нашій країні.
Разюче, що в деяких країнах навіть із великою психіатричною традицією, як наприклад, у Франції, психоаналіз не прийнявся, а в інші, як наприклад, Англія, США зробився надзвичайно популярним.
Нам, однак, не здається, що в результаті недостатньої психоаналітичної традиції ми багато втратили. Психотерапія в Росії й Україні як раніше, так і тепер опирається не на психоаналітичні міркування, а на здоровому розумі й на гуманістичному підході до хворого, на тім, що сьогодні визначається як "відношення людини до людини". Не цікавлячись зайво теоріями "переносу" і "контрпереносу" (transference і counter-transference), психіатри завжди робили головний акцент на створення правильного емоційного відношення між лікарем і хворим і вважали це найважливішим змістом психотерапії, випереджаючи щодо цього сучасні аналітичні школи. Цей дух справжньої гуманності пронизував і пронизує наукові праці психіатрів. Відносно велика увага приділяється в нас методам сугестивної і відбудовної психотерапії.
Як позитивне явище слід зазначити те, що усе більше чується голосів за введення більше обєктивних методів дослідження в психотерапії. Цікавості заради варто згадати про спосіб лікування експериментальних неврозів у тварин. Массерман, що 20 років працював над цією проблемою, уважає, що існує 5 основних "психологічних" методів лікування неврозів у тварин.
1. міна середовища. Тварина, перенесена на кілька місяців з лабораторних умов у домашні, значно слабкіше проявляє невротичні симптоми (занепокоєння, напруженість, конвульсії, регресію поводження). Ці симптоми, однак, знову виступають після повернення в лабораторію; як у солдата після повернення на фронт вертається невроз, вилікуваний у тиловому госпіталі.
2. Задоволення конфліктного потяга. Якщо тварину, що протягом декількох днів відмовляється їсти, нагодувати штучно, невротичні симптоми слабшають. Автор цитує Сорануса, відповідно до якого цей метод був відомий уже Гіппократові. А саме, він був запрошений до молодої дівчини, у якої після весілля виявилася загадкова хвороба із судорогами; коли після бесіди з нею він переконався, що її роздирають два протилежних почуття: сильний сексуальний потяг і страх болю, він порадив молодому панові "запалити смолоскип Гіменея" безвідносно до згоди або незгоди пацієнтки. Результати лікування не повідомлялися.
3. Примусовий дозвіл. Метод аналогічний попередній. Голодних тварин насильно наближають до годівниці доти, поки, нарешті, воно, переборовши страх, раптом кидається на їжу й починає їсти. У той же час звичайно слабшають і невротичні симптоми.
4. Приклад нормального поводження. У невротичної тварини, поміщеної разом зі здоровою, спостерігається ослаблення невротичних симптомів. Подібним чином такі симптоми часто слабшають у дітей в оточенні здорових однолітків.
5. Редукация за допомогою вихователя, якому тварина довіряє. Невротична тварина виявляє значно більшу залежність від експериментаторів, чим здорова тварина. Можливо, що це - повернення до більше ранніх способів поводження. Тварина шукає допомоги й опіки в експериментатора так, як шукала її раніше у своєї матері. Якщо людина виправдує цю довіру, то він може поступово, крок за кроком проводити тварина через послідовні етапи досвіду, що викликав невроз. Таким чином, під опікою експериментатора тварина як би знову досліджує невротичну ситуацію й змінює свою до неї установку. На думку Массермана, аналогічна ситуація існує в кожній психотерапії.
Деякі ліки, наприклад, броміати, барбитурати, похідні макового соку, алкоголь тимчасово відключають більше складні форми поводження у тварин, залишаючи більш прості; наприклад, тварина може відкрити годівницю, але не може дійти до неї через лабіринт, хоча раніше успішно із цим завданням справлялося.
Невротичні тварини краще приймають алкогольні рідини, ніж звичайні (коли їм надається вибір). Під час дії снотворних препаратів або алкоголю тварини були більше резистентними відносно психічних травм. Удари електричним струмом, подібно заспокійливим засобам, унеможливлюють виконання більше складних завдань. У цьому випадку зміна виявляється до певного ступеня стійким.
Ті самі ушкодження мозку можуть у різних тварин викликати різні зміни поводження. Результат операції залежить великою мірою від уродж?/p>