Психотерапевтичні здібності лікаря
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?. Психотерапевт повинен бути тільки обєктивним науковим спостерігачем. Його особистість не береться до уваги. Через багато років Фрейд переконався, що така позиція була помилкової, що те, що він хотів виключити із психотерапії - емоційне відношення до лікаря, є самим істотним її компонентом.
Таким чином, виникло поняття bertragung (transgerence) - "переносу". Хворий проектує на особистість лікаря свої емоційні установки, ототожнюючи його з "поважними особами" зі свого життя (наприклад, з фігурою батька або матері). У свою чергу, уже послідовники Фрейда ввели поняття counter-transgerence - "зворотного переносу"; це - зворотне явище, що складається в тім, що сам лікар, колишній ідеально обєктивний спостерігач, проектує свої конфлікти на хворого.
Transgereneevi counter-transgerence, або тісний емоційний звязок між лікарем і хворим, на думку всіх сучасних психоаналітиків, є основою будь-якої психотерапії.
Сутність психотерапії Фрейда можна визначити як спробу відомості всіх більше пізніх конфліктів і деформацій життєвої лінії до раннього періоду дитинства, що піддається амнезії й у якому формуються основні емоційні механізми. Говорячи мовою Павлова, це - період формування основних безумовно-умовно рефлекторних звязків, які в комплексі утворять динамічний стереотип, як матрицю, по якій формуються наступні тимчасові звязки. Таким чином, як у психоаналітичному розумінні, так і відповідно до навчання Павлова, перші роки життя визначають у значній мірі подальші реакції й емоційні установки людини.
Відповідно до концепції Фрейда й більшості інших психоаналітичних шкіл, у психотерапії необхідно дійти до цього визначальну психіку періоду життя. Фрейд і його послідовники вважали, що за допомогою методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь можна зняти з періоду раннього дитинства завісу амнезії й виявити основні його механізми, такі як Едипов комплекс, окремі фази розвитку й т.д.
Неопсихоаналітики питають, щоправда, серйозні сумніви із приводу того, скільки в цій картині є дійсних переживань дитини, а скільки психоаналітичної міфології.
Міфологією пронизаний весь психоаналіз; це можна пояснити тим, що легенди й релігійні міфи відбивають споконвічні й основні схильності людської психіки.
На думку Массермана, сучасного американського експериментального психолога, прийнята Фрейдом потрійна структура психіки - Воно, Понад-Я, Я - відбивається навіть у найстарших релігійних віруваннях. Усюди можна зустріти три концепції богів і напівбогів. Таким чином, маємо богів сліпих, диких, підземних сил і страстей: Сет - єгипетський бог тьми, Шива - індуський бог знищення, з якого народжується нове життя, Діонис, Локи - бог вогню й знищення, бог Вельзевул. Перед ними захищають людину боги й напівбоги, повязані з людиною на землі й дружні стосовно людей: Амон, що охороняє Єгипет, Аполлон, Top - давньогрецький бог, захисник людей проти злих сил, Зороастр, Будда. Високо над ними коштують боги, що виносять необоротні вироки про долі всесвіту. У людині вони викликають повагу й страх; їм не можна противитися, коли вони карають, або нагороджують за своїм розсудом, а не відповідно до людського розуміння; Pa - єгипетський бог сонця, Агура Мазда - бог добра в зороастрийської релігії, Зевс, Вишну - найвище божество індуїзму, бог сонця й переможець демонів, Один - скандинавський бог вітру, бур, смерті, владар Валгалли.
Таким чином, на думку Массермана, боги різних релігій представляють могутні сили Воно, що опираються на логіку повсякденної дійсності Я и суворе, караюче, безжалісне Понад-Я.
Два видатні учні Фрейда - Адлер і Юнг - стали відщепенцями й засновниками власних психоаналітичних "сект". Боротьба між прихильниками окремих напрямків психоаналізу велася протягом декількох десятків років з непримиренністю й запеклістю. Лише в останні роки психоаналітики різних шкіл починають шукати загальна мова й з подивом відзначають, що багато років воювали з вітряними млинами, що сутністю психотерапії є не теорії, через які вони боролися, але відношення людини до людини.
Адлер приймав людину за неподільне ціле, що у кожній дії виражає свою мету; це творча здатність людини. Мети людської діяльності є продуктом цілісної особистості, минулого, сьогодення й прагнення до майбутнього. Психологічні механізми діють на основі принципу економії - до свідомості доходить тільки те, що в дану хвилину необхідно. Людина - істота соціальна; головний мотив його активності - прагнення належати до соціальної групи. В успішній соціальній взаємодії людина переборює почуття неповноцінності. Людина, що вважає себе гірше інших, зневіряється у своє місце в групі; замість того, щоб зближатися із соціальним життям, воно відділяється від її. Тільки в групі людина може повністю реалізувати себе. Якщо внаслідок комплексу неповноцінності людина віддаляється від групи, він почуває себе нещасним. Невротичні симптоми є штучним захистом перед визнанням своєї поразки.
Людина в дитинстві виробляє свій "стиль життя" - найбільш особисте розуміння життя й визначення свого місця на її тлі. Від цього "стилю життя" залежать напрямок людської діяльності й "мети", які людина ставить собі в наступному житті. На формування особистості впливають не стільки спадкоємні й середові фактори, скільки ця найбільш власна концепція самого себе й життя. У психотерапії прагнуть установити "стиль життя" хворого через розуміння його дитинства, особливо сімейної ситуації, розяснити хворому сховані цілі його п?/p>