Психологічні особливості депресії в ранньому юнацтві
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?спертизи, а також ускладнює уніфікацію результатів наукових досліджень.
Вказані проблеми знаходяться в центрі уваги психіатрів протягом останніх десятиліть, вони відзначають "інфляцію" терміну "депресія", що визначає лише "розпливчаті уявлення". Спроби побудови нозологічних концепцій стосовно афектних розладів ще більш підсилюють цю невизначеність. Так, на думку Р. Холе, якщо хтось хоче пізнати депресію, він повинен уміти на основі комбінованої інформації, що включає психічні, психомоторні і сомато-вегетативні симптоми, описати ознаки депресивного синдрому. Таким чином, підкреслюється, що адекватно описати депресію можливо, лише розглядаючи її як самодостатня ознака, а не як показник тієї або іншої психічної хвороби.
1.3 Симптоми депресії
Понижений настрій, відчуття смутку, пригніченості, туги.
При оцінці цього симптому необхідно памятати про те, що: по-перше, понижений настрій може бути нормальною психологічною реакцією; по-друге, настрій слід оцінювати не стільки по заявах пацієнта, скільки по його поведінці, зовнішньому вигляду; по-третє, за пониженим настроєм завжди слід шукати тривогу, неспокій, внутрішню напругу.
При депресивних розладах невротичного круга (за винятком депресивних реакцій на важкий стрес) настрій, як правило, знижується помірно, наявні песимістичні установки, які, втім, далекі від суїцидальної готовності, частіше хворі гірше відчувають себе у вечірній годинник. Настрій, як правило, коливається, пацієнтів неважко розсмішити або відвернути. Вони іноді з радістю повідомляють, що у них “депресія”: “У мене справжня депресія!”, “Яке “понижене”?! У мене настрою взагалі немає!” і т.п. При цьому неважко виявити неспокій пацієнта, а також те, через що він турбується (до цієї теми він постійно повертається). Десь в глибині душі він ще сподівається на благополучний або який-небудь взагалі результат цієї проблеми, проте висловлюється з цього приводу вельми завуальованого.
При депресивних розладах циклотимного рівня (сюди ж відносяться депресивні реакції на важкий стрес) настрій дійсно понижений вельми істотно, особливо в нічні і уранішні години, деяке поліпшення наступає в другій половині дня. Плаксивість, часто, раптова, нападами, та хворі, як правило, намагаються її контролювати, що дається їм насилу. Від пацієнтів можна чути вислови суїцидального характеру, вони обтяжуються життям, не хочуть видужувати, не вірять в можливість поліпшення. Тривога у цих пацієнтів дуже висока, але як би безпредметна, тому часто і не помічається. Розвеселити таких пацієнтів майже неможливо, вони напружені, ігнорують будь-яке оптимістичне зауваження лікаря, іноді, правда, з іронічною усмішкою.
При депресивних розладах психотичного рівня зниження настрою виявляється, як правило, саме пригніченістю (“нестерпна тяжкість”), туга відчувається буквально як фізичний біль. При цьому хворі часто не вважають свій настрій пониженим, вони просто не думають, що це може бути актуальним на тлі загальної безнадійності і безглуздя існування. Тривога відчувається пацієнтами як виражена внутрішня напруга, іноді їм здається, що вони немов би затиснуті в якихось лещатах, і чи то самі вони будуть роздавлені, чи то лещата не витримають. На обличчі у них вираз туги, кутки рота опущені, верхня повіка зламана під кутом в області внутрішньої третини, на лобі характерна складка, поза згорблена, голова опущена. Суїцидальні наміри цілком виразні.
Коло мого безсилля замкнулося. Цими словами закінчується розповідь Руфь з книги Мана дивовижної сучасної письменниці Лілії Ким про молоду, раптово овдовілу жінку. Стан її героїні як не можна краще відображає душевне сумяття депресивного хворого, де тривога стає депресією, а депресія - тривогою:
Життя моя закінчилася разом з останнім видихом Хилеона. Я повисла між тим світлом і цим, не в змозі опинитися ні в одному з них. Життя ніколи ще не було безглуздішим, але накласти на себе руки у мене все ще не вистачало духу, можливо, частково тому, що останніми словами Хилеона було: “Будь ласка, живи щасливо”. Він дуже любив просити мене про яку - небудь немислимо складну дрібницю.
Не переживай так, ти ще молода, дітей у тебе немає. Ти ще вийдеш заміж. Я зробила ремонт в твоїй кімнаті. Потрібно буде домовитися перевезти речі, - мати будує плани з приводу мого життя.
Я почула тільки: “дітей у тебе немає” і розридалася. Мати почала мене заспокоювати, проте на обличчі її досада, що я не розумію, як вона все добре придумала і влаштувала.
А я не хочу жити! Я не хочу більше жити! Мама! Чуєш! Я, твоя дочка, не хочу жити! - крик лунає у мене усередині, продовжуючись надривною луною, обернений в чорну дірку, що залишилася від моєї душі, куди я все більш і більш занурююся”.
Втрата інтересу, здатності відчувати задоволення. Даний симптом як не можна краще ілюструє нейрофізіологічну суть депресивних розладів, а саме: переважання процесів гальмування над процесами збудження. Пацієнтів, часто, не тільки нічого не радує, але і не вражає. Вони втрачають здатність відчувати задоволення від того, що раніше його приносило (ангедонія). Вираженість цього симптому вельми варіабельна залежно від тяжкості депресивного розладу.
Люди з депресивним розладом невротичного кола можуть чимось зацікавитися, хоча коло їх інтересів значно скорочується, та і той інтерес, що виникає, достатньо швидко гасне. Пацієнти не перестають повністю відчувати задоволення від того, що раніше його приносило, але задоволення істот