Процес становлення української бібліографії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ляризували власне бачення перспектив розвитку історичної бібліографії. Саме тому їх бібліографічна спадщина стала вагомим джерелом вивчення вітчизняної історії та діяльності української діаспори зокрема.
2.4 Розвиток видавничої бібліографії в 60-80-ті рр. XX ст.
У 60-80-ті роки було сформовано систему видавничих та видавничих бібліографічних посібників, в якій визначились три основні напрями бібліографічного інформування: перспективний, асортиментний та обліково-видавничий. Однак дана система не задовольняла повною мірою інформаційні потреби користувачів. У звязку з цим постійно ведеться пошук шляхів поліпшення видавничої бібліографічної інформації, удосконалюється її структура. Продовжується реорганізація видавничої та поліграфічної галузей. В той же час посилюється заідеологізованість книговидавничої справи. Характерним для даного періоду є поширення централізації у видавничій та видавничій діяльності.
Створення Книжкової палати повязане з Законом, ухваленим Радою Народних Міністрів і затвердженим Головою Директорії В. Винниченком 24 січня 1919 року Про утворення Головної Книжної Палати в м. Києві ... для регістрації всієї друкарської продукції на Україні, наукового її систематизування та для обміну книжками з иншими книжними інституціями. 26 січня 1919 року було затверджено Закон Про обовязкову надсилку друкарнями, літографіями, металографіями та ин-шими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань [20; 17].
На початку лютого 1919 року в Києві утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд. Згідно з наказом Народного комісара освіти В. Затонського за № 4 від 11 лютого 1919 року ... усі асигнування і намічені видачі по Міністерству Народної Освіти, затверджені попереднім урядом, залишені в повній силі і підлягають виконанню.
З 1920 року державний центр України переходить до Харкова. У березні місяці 1921 року в Харкові оголошено нову постанову Про обовязкову реєстрацію та збереження зразків творів друку.
Проте головні зміни постають у 1922 році, коли була видана постанова Ради Народних Комісарів Про організацію Української Книжкової Палати і про забезпечення головних книгосхованок всіма виданнями республіки. За цією постановою з 27 червня 1922 року Центральний Бібліографічний відділ у Харкові перетворився в Українську Книжкову Палату, яка організовується при Державному видавництві УСРР [20; 18].
Діючи у Харкові з 1922 по 1989 роки, Книжкова палата була головною науково-бібліографічною й інформаційною установою України, центром національної бібліографії. У ній збирали і зберігали всю друковану продукцію, що виходила на терені України. Видавалися державні покажчики Літопис книг з 1924 року, Літопис журнальних статей з 1936 року, Літопис газетних статей з 1937 року, Літопис образотворчих видань (1937 1990), Літопис нот (19541990), Літопис рецензій (19361990); ретроспективні покажчики: Преса Укр.РСР, Літопис періодичних видань УРСР (щорічник), Періодичні видання УРСР (останній за 19761980 роки), Друковані видання УРСР (19471989), Українська РСР у пресі СРСР і зарубіжних соціалістичних країн (19561989); друковані анотовані картки на книги та журнальні статті. Всі ці бібліографічні покажчики були дуже популярними в усьому світі і незамінними у повсякденній праці для науковців, працівників освіти і культури.
2.5 Концептуальний розвиток видавничої бібліографії на сучасному етапі
Після переїзду до Києва (19891990) Книжкова палата обєднується з видавництвом Реклама і перетворюється в республіканське бібліографічно-видавниче обєднання Книжкова палата ім. І. Федорова, а з 1993 року у Національне науково-виробниче обєднання Книжкова палата України.
Проте висококваліфіковані кадри залишились у Харкові, і виникли значні труднощі, повязані з організацією роботи Книжкової палати України в нових умовах. За короткий термін потрібно було сформувати професійний колектив Палати при величезному дефіциті професійних бібліографів і у час економічної кризи. Це позначилося на роботі Книжкової палати припинено видання літописів нот, рецензій, образотворчих і періодичних видань України, всі ретроспективні покажчики, а також друкованих анотованих карток [42; 22].
Для вирішення проблем державної бібліографії наказом Міністра у справах преси та інформації від 25 березня 1996 року було реорганізовано Національне науково-виробниче обєднання Книжкова палата України у державну наукову установу з назвою Книжкова палата України.
Упродовж 19962001 років до Києва з Харкова було перевезено 7 800 495 одиниць зберігання друкованої продукції. Відновлено випуск усіх літописів і започатковано видання нових літописів і довідників, які раніше видавала Всесоюзна книжкова палата у Москві, започатковано й здійснюється випуск періодичного журналу Вісник Книжкової палати.
Із 1996 року Книжкова палата зробила перехід на нові інформаційні технології, створивши локальну компютерну мережу і впровадивши нову технологію обробки бібліографічної інформації.
У 19972008 роках Книжкова палата України готувала і видавала серію бібліографічних покажчиків, довідників, каталогів, журналів. Серед них: Літопис книг (щомісяця); Літопис журнальних статей (двічі на місяць); Літопис газетних статей (двічі на місяць); Літопис картографічних видань (щороку); Літопис нот (щороку); Літопис образотво?/p>