Процес становлення української бібліографії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
В Західній Україні у період між Першою і Другою світовими війнами над дослідженням історії історичної бібліографії працювали І.Крипякевич, М.Андрусяк, І.Свєнціцький, І.Кревецький, М.Кордуба, О.Назарук та ін. В їхніх працях простежується перехід від нагромадження та реєстрації виявленого матеріалу до досліджень, в яких проведено детальний аналіз бібліографічних публікацій з узагальненнями та висновками. Окрім того, розробці теорії бібліографії, нових методик бібліографування літератури, дослідженню маловідомих книжкових колекцій приділяли значну увагу І.Крипякевич, І.Огієнко, Б.Барвінський та ін.
Дослідженням історії, теорії, методології бібліографії та книгознавства у тогочасний період займались представники української культурно-наукової еміграції (П.Зленко, С.Наріжний, Л.Биковський, Д.Дорошенко, П.Богацький, С.Сірополко, З.Кузеля) в Чехословаччині, Польщі, Німеччині, Франції та інших країнах. Характерною особливістю діяльності української діаспори було глибоке усвідомлення історичної необхідності проведення бібліографічних досліджень, які ґрунтувались на засадах державницької орієнтації без притаманної радянській бібліографії надмірної ідеологізації.
В радянській Україні після 1939 р. історична бібліографія розвивались у чотирьох основних напрямках. До першого напрямку належать історикобібліографічні дослідження, які входили до складу загальних праць І.Корнєйчика, Д.Тараманова, Ф.Сарани та ін..
До другого напрямку можна віднести низку окремих досліджень (І.Крипякевича, С.Сороковської, Ф.Максименка та ін.), в яких відтворена історія і окреслені основні завдання розвитку історичної бібліографії [51; 31].
Бібліографічну діяльність творців української історичної бібліографії (Я.Головацького, І.Калиновича, І.О.Левицького, С.Маслова, Ю.Меженка, М.Петрова, І.Франка, М.Ясинського та ін.) підсумували в своїх монографіях М.Гуменюк і Н.Королевич.
Окремий напрямок становлять дослідження О.Молодчикова, С.Сороковської, Н.Шеліхової та інших авторів, присвячені узагальненню досягнень бібліографії української історичної бібліографії.
В незалежній Українській державі сучасна історична бібліографія охоплює низку праць, в яких розглядаються різноманітні аспекти її розвитку з кінця XIX ст. до 1939 р. Особливе місце поміж досліджень займають праці загального характеру (Л.Ільницької, Б.Грановського та ін.), в яких відображено як літературу, так і бібліографічні посібники з історичної тематики .
Багатоплановим за змістом джерелом вивчення культурної спадщини українського народу стали сучасні історико-бібліографічні дослідження змісту тогочасних періодичних видань, виданих в Західній Україні та еміграції (О.Вішки, М.Савки, В.Габора, М.Галушки, М.Мартинюка, І.Мілясевич, М.Романюка, В.Майхера та ін.). В результаті аналізу праць цих авторів було встановлено, що періодичні видання систематично друкували на своїх сторінках покажчики, огляди літератури, рецензії, відгуки, поточну бібліографічну інформацію. Більшість цих студій були опубліковані Науково-дослідним центром періодики при Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України.
Помітну роль у розвитку історичної бібліографії відіграють праці М.Вальо, Я.Дашкевича, М.Кріля, В.Передирій та інших дослідників, в яких узагальнено бібліографічну діяльність окремих вчених тогочасного періоду.
Маловідомий матеріал, присвячений бібліографічній діяльності наукових товариств, спеціальних осередків, історії книги, зібраний у працях С.Зворського, Т.Ківшар, Н.Кушнаренка, В.Чорній та ін. Зокрема, Т.Ківшар вивчала українську книгу в історичному аспекті, С.Зворський видання товариств “Просвіта” Галичини за 18681938 рр., В.Чорній діяльність українських товариств бібліофілів у Львові та прихильників книги у Празі.
Отже огляд наукової літератури свідчить про те, що в українській історичній бібліографії немає комплексних монографічних праць, присвячених дослідженню процесу її становлення і розвитку з кінця ХІХ ст. до 1939 р. Натомість є чимало робіт лише дотичних до даної проблеми.
У розвитку інформаційної інфраструктури держави вагому роль відіграє ретроспективна національна бібліографія, що спрямована на забезпечення відображення історичного здобутку нації через систему інформаційно-бібліографічних видань [28; 18].
Значення ретроспективної національної бібліографії не обмежується величезними пошуковими можливостями, які визначають її як універсальну основу функціонування та розвитку різноманітних ділянок бібліотечно-бібліографічної діяльності. Вона виконує важливу наукову й культурно-історичну функцію. Удосконалюючи інформаційно-бібліографічне забезпечення аграрної галузі України та розкриваючи документно-інформаційний потенціал, ДНСГБ УААН разом з провадженням нових інформаційних технологій зосередила свою увагу на створенні репертуару "Українська сільськогосподарська книга у фондах ДНСГБ УААН". Вже вийшло з друку 5 науково-бібліографічних покажчиків, що включають видання 1868-1935 рр.
Формулювання основних критеріїв поняття "українська книга" на сьогодні має найбільш розвинену історіографічну традицію в бібліографії. Зародження наукових засад української національної бібліографії повязане з іменами М.Ф. Комарова та І.О. Левицького. М.Ф. Комаров відкриває першу сторінку української бібліографії виданням "Покажчика нової української літератури" (1883 р.). До свого покажчика він включив літературу переважно українською мовою, що була надру?/p>