Англо-германські суперечності напередодні першої світової війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ведення іригаційних робіт і споруду портів на побережжі Персидської затоки.
Здавалося, все, чого досягли німці, було втрачено. Але в младотурецком керівництві збереглося невелике, але сильне угрупування прихильників німецької орієнтації. Це були талановиті турецькі воєначальники, що свого часу пройшли підготовку в Германії. Перш за все, це був начальник III турецького корпусу, що повалив султана, - Махмуд Шевкет-паша, Иззет-паша, Алі Риза-паша і дещо інших выучеников Берлінської військової академії.
Армія стала єдиною реальною силою в країні, а авторитет її начальників був дуже високий. Це дало привід Вільгельму II затверджувати: " Революція здійснена не "молодими турками" з Парижа і Лондона, а однією армією і майже виключно навченими в Германії т.з. "німецькими офіцерами". Вони грамотні і мислять по-німецьки. Чисто військова революція" (1,с.22). Майже відразу ж німці почали діяльно підсилювати свої позиції, перш за все в армії. Були проведені військові навчання, відкрилися нові військово-карні заклади з німецькими вчителями. Велику радість в Берліні викликали мілітаристська програма і прагнення нової партії до жорсткої централізації управління країни .
Обидва цих положення були до душі більше німцям, чим англійцям, які дуже скоро перестали підтримувати младотурок і зробили ставку на ліберальну партію, яка виступала за автономію регіонів і ослаблення центральної влади. До Туреччини була повторно послана група офіцерів з фон дер Гольцем, який зайняв пост головного інспектора турецької армії.
Разом із зміцненням залежності турецької армії від німців, на флоті ситуація складалася інша. З 1908 р. англійці мали в цій області сильну перевагу. Флот комплектувався англійськими кораблями, навчання матросів йшло на англійський зразок. Слідуючи загальному курсу мілітаризації країни, младотурки прийняли енергійні заходи до підвищення боєготовності флоту. Для його модернізації була зібрана величезна сума - 90 млн. мазкий. За отримання замовлення розвернулася запекла боротьба між фірмами Англії і Німеччини, яка зачіпала навіть дипломатичних представників обох країн. Англійські верфі пропонували найбільш досконалу і дешеву продукцію. Німці, усвідомлюючи небезпека англійського впливу у флоті, пішли на жертву і продали Туреччині собі в збиток декілька лінійних кораблів флоту, що діяв, з умовою комплектування їх німецьким екіпажем. В результаті німецький вплив запанував.
Але найдієвішим засобом німецької експансії було будівництво залізниць. Характерний, що концесія з переважанням німецького капіталу на будівництво анатолийской залізниці в 1888 р. була отримана при явному сприянні англійських дипломатичних кругів (1, с.171). Проте ця дорога була лише початком експансії. Після закінчення будівництва анатолийской залізниці було декілька проектів продовження будівництва. Англійці, чий курс був на ослаблення імперії Османа, пропонували продовжувати дорогу від побережжя углиб країни . Але уряду більше потрібна була дорога,которая повязала б столицю і Малу Азію з районами, населеними арабами і курдами.
Починаючи з 70-х років турецькі вали (губернатори) звітуючи перед урядом, підкреслювали, що імперія може позбутися східних областей, де місцеве населення під впливом британських підступів "стає все більш норовистим" (1, с.168). Прагнення младотурков укріпити свою країну відповідало інтересам німецьких "будівельників імперії".
У німецьких військових планах Туреччина займала вельми значне місце.Окрім вже згаданих причин, привабливих для Німеччини, захоплення турками Суецького каналу перервало б звязок Англії з Індією. Проте, це було здійсненно тільки за наявності залізниці, що сполучає малу Азію з Багдадом (1, с.193).
Багдадська залізниця в остаточному варіанті доходила до важливого цетра північної Сірії - Алеппо, далі до Мосула, проходила уздовж Тігра до Багдада і, відхиляючись до русла Евфрата, виходила до Басре. З назви пунктів через яких передбачалося провести цю трасу видно, що Багдадська дорога повинна була не просто ослабити позиції англійських залізничних магнатів - вона замишлялася як грандіозне вторгнення німецького капіталу в сферу споконвічно англійських інтересів - Месопотамію і Персидську затоку, а потім і до Ірану шляхом споруди залізничної вітки до іранської межі. Одночасно вона служила остаточному економічному закабаленню Туреччини. Умови концесії були виключно вигідні для німців. Турецька казна платила 15,5 тис. фр. на 1 км. - рекорд високу ціну за будівництво залізниці в її історії. Німці отримували право на експлуатацію надр в зоні 20 км. в обидві сторони від залізниці, німці отримували право на організацію поселень уподовж дорогі, право на споруду електростанцій, цегляних і інших заводів. Окрім цього, їм надавалося право на навігацію по Тігру і Ефрату і пристрій портів в Басре і на побережжі Персидської затоки. Всього дорога повинна була мати довжину в 2467 км. Загальна сума, що отримується Німеччиною вимірювалася в сумі 550 млн. фр. Туреччина також забезпечувала німецькому концесіонерові - "Німецькому банку" певний рівень доходу за рахунок казни.
Будівництво цієї дороги зачіпала інтереси відразу декількох імперіалістичних держав, і,прежде всього, Англії. От чому всі етапи її споруди так детально освітлювали на сторінках світової преси і були звязані з непереборними труднощами.
Найголовніша трудність, з якою зіткнувся "Німецький банк" в будівництві цієї дороги, полягала в браку коштів для фі?/p>