Англо-германські суперечності напередодні першої світової війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
го характеру війни.
Впродовж останньої чверті XIX століття англійські і німецькі інтереси стикалися в багатьох частинах земної кулі. Але особливу гостроту ці суперечності придбали в Африці, Східній Азії і на Близькому Сході - основних напрямах німецькій дипломатії. У 80-х роках XIX в. Німеччина захопила Того, Камерун, Східну Африку - практично останні неподілені між європейськими країнами території. Безперервно зростаюча потужність німецької промисловості і торгівлі примушувала німецький уряд робити всі зусилля для розширення своєї колоніальної імперії. Вельми характерний в цьому відношенні вислів, зроблений фон Бюловим, майбутнім канцлером, а тоді ще статс-секретарем по закордонних справах в грудні 1897 р. в рейхстагу :" Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому - море, а собі залишав небо, де царює чиста теорія, - ці часи пройшли...Одним словом: ми не хочемо нікого відсовувати в тінь, але і собі вимагаємо місця під сонцем"(6, с.36).
Але всі важливі території, багаті сировиною, корисними копалини знаходилися в руках інших європейських колонізаторів, які не збиралися ділитися з ким би то не було. Перед Німеччиною стояли дві можливості: або спробувати війною відняти чужі території, або витіснити старих колонізаторів шляхом навязування кабальних договорів урядам держав, які були формально незалежні, але фактично були напівколоніями. Крім того, Німеччина всіма силами протистояла подальшому розширенню Британської імперії за рахунок допомоги її суперникам.
Спроби Німеччини грати помітну роль в світовій політиці не завжди були успішними - коли в Марокко вибухнула криза між Англією і Францією з приводу розмежування сфер впливу, ні гучні заяви кайзера Вільгельма з приводу німецьких інтересів в Марокко, ні демонстративне пересування німецького канонерського човна "Пантери" в Середземному морі - т.з. операція "Стрибок Пантери", не дали Німеччини нічого окрім мізерної частки французького Конго. Тому Німеччина вимушена була у багатьох випадках відмовлятися від погроз застосування сили і йти на компроміси з Англією, навіть застосовувати шантаж, коли завдання виявлялося Німеччині не під силу. Але не дивлячись на видиму розрядку, німецький уряд ніколи не йшов на повну нормалізацію відносин з Англією і прагнув при першій слушній нагоді нашкодити їй, оскільки її власні геополітичні інтереси невблаганно штовхали її на конфронтацію.
У 90-х роках XIX століття німецький уряд шукав слабкі місця в Британській імперії, щоб почати свою експансію на позиції британського капіталізму. Першим серйозним зіткненням Англії і Німеччини можна вважати бурську кризу, яка продовжувалася приблизно з 1895 по 1899 роки.
В середині 90-х років в Південній Африці знайшли багаті родовища золота і алмазів. Території, на яких були родовища, знаходилися в руках бурів - голландських переселенців. Бура міцно влаштувалася в Південній Африці за рахунок захоплення родючих земель, і жорстокої експлуатації корінного населення Африки. У XVIII столітті на землі бурів прийшли англійці, які, потіснивши бурів на північ, заснували Капськую колонію. Крім того, поступово англійські колонії оточують Трансвааль з усіх боків, що наводить англійців на думку оволодіння Трансваалем.
Після відкриття золотих копалень на бурській території англійці починають спроби оволодіння бурськими республіками - Трансваалем і Оранжевою. Головним знаряддям англійців була створена в 1890 році Британська Південно-африканська компанія (далі БЮАК) під керівництвом Сесиля Родса - впливового англійського магната. Ця компанія набуває копалень і отримує величезні прибутки, але бурський президент Пауль Крюгер не дає англійцям ще більших пільг в Трансваале.
У грудні 1895 року англійці ухвалюють рішення про скидання бурської влади, і з цією метою до Трансвааль організовується експедиція під начальством капітана Джемсона - найближчого сподвижника Сесиля Родса. Але експедиція Джемсона не увінчалася успіхом - він був розбитий бурою. З цієї миті в справу втручається Німеччина.
Кайзер Вільгельм II посилає президентові бурів телеграму, в якій мовилося, що "бура справилася з іноземними загарбниками, не закликаючи на допомогу дружні держави"(6,с.42). Телеграма була розцінена в Англії як виклик. Цьому кроку німецького імператора сприяло декілька причин.
У цьому і подальших зіткненнях слід підкреслити безумовно економічний характер англо-германских суперечностей: на це указує активна роль, яку грали у вирішенні цього конфлікту найбільші банкіри Англії і Німеччини. У бурській республіці зіткнулися інтереси двох могутніх фінансових угрупувань, які конфліктуватимуть ще не один раз в різних районах миру. Це була БЮАК, очолювана Сесилем Родсом, з одного боку, і "Німецький банк" - найбільша фінансова організація Німеччини, очолювана Георгом Симменсом.
Колонізація шляхом установи компаній з величезними повноваженнями усередині потрібних територій була винайдена англійцями. Досить згадати Ост-індійськую компанію. У Південній Африці цю політику здійснювала компанія Сесиля Родса. Окрім економічних повноважень він був часто наділяємо і політичними, що також показує економічну підоснову всіх колоніальних суперечностей. До участі в бурських справах Родс підпорядковував англійському впливу території, які зараз названі на честь його імені, - північну і південну Родезію. У Родезії його компанія володіла навіть власними військовими загонами, один з яких і зробив надалі наліт на Трансв