Англо-германські суперечності напередодні першої світової війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
що і було зроблено під час першої світової війни під керівництвом морського міністра Англії У.Черчилля. Крім того, Англія прагнула укріпити за собою Єгипет, відторгнутий у Туреччини. І, в третіх, Англія претендувала на велику частину Ірану і Месопотамію з районом Персидської затоки. Все це, разом узяте, показує, що Англії було вигідне максимальне ослаблення Туреччини, тоді як Німеччина, навпаки, була зацікавлена в зміцненні Туреччини, але за однієї умови: Туреччина повинна була залишатися лояльною до Німеччини.
З цією метою, німецький кайзер совершет "паломництво по святих місцях". Він завязує дружні взаємини з Абдул Хамідом і, тим самим, готує грунт до тіснішої співпраці. Враховуючи напівабсолютистський характер влади кайзера і абсолютну владу султана, наслідки від цієї дружби були такими, що далеко йдуть.
Тісна взаємодія кайзера і фінансових магнатів Німеччини, турбота кайзера про інтереси німецької промисловості були характерні для німецької політики того часу. Якщо стратегічна сторона загального плану натиску на схід розроблялася в Генштабі, то фінансово-економічна, а до певної міри і політична - в "Німецькому банку" (4,с.569). У Туреччині, на відміну від Трансвааля, у Німеччини були значно більше політичних інтересів. Тому ще в 1880 році до Стамбулу окрім звичайного посольства Бісмарк відправив військову місію на чолі з німецьким генералом фон дер Гольцем.
Місія фон дер Гольця виявилася виключно плідною. З одного боку, під впливом німців в турецькій армії склався прошарок прогермански настроєних офіцерів (це виявилося надзвичайно важливим чинником згодом). З іншого боку, з турецькими властями були поміщені контракти на модернізацію турецької армії, договір про навчання турецьких офіцерів в Германії. Таким чином, військова місія фон дер Гольця проклала шлях німецьким промисловцям до Туреччини. У Туреччині ці загравання зустріли охоче.
На той час молодий німецький капітал не встиг ще скомпрометувати себе в імперії Османа, тому супротивників тісної співпраці з Німеччиною серед впливових турецьких чиновників не було. Крім того, султан сподівався за допомогою Німеччини потіснити монопольне положення Англії і Франції і тим самим паралізувати дії як Німеччини, так і Англії з Францією.
Німеччина тіснить своїх конкурентів також і у фінансовій сфері Туреччини. У 1881 році англійці створили Раду Оттоманського публічного боргу. Ця організація була покликана тримати Туреччину в економічній залежності від країн Європи. У момент створення цієї організації частка Німеччини в загальному боргу Туреччини європейським країнам дорівнювала 4,5% і виражалася цифрою 80 млн. мазкий. Але в 90-х роках, завдяки залізничному будівництву в Туреччині, частка німецького капіталу зростає - до 1898 р. Німеччина пересувається з шостого на третє місце (12,1%) і випереджає Англію (10,9%). Франція зберігає до цього року лідируюче положення і її частка складає 44,9%. У 1912 р. Німеччина пересувається на друге місце (20%) після Франції (57%) (1, с.12).
Услід за візитом кайзера до Туреччини спрямовуються німецькі комерсанти. В першу чергу це були збройові фірми Круппа і Маузера, що отримали крупні замовлення від турецького уряду. Але оскільки Туреччина не мала великих засобів на переозброєння своєї армії, вона була вимушена узяти кредит у німецьких же банкірів. В результаті повне економічне закабалення Туреччини стало справою часу. У Туреччині відкриваються філії таких фінансових організацій, як Німецький банк, Діськонто-гезельшафт, Дрезденер банк.
Разом з навязуванням постачань своїх озброєнь Германію все в більшому обємі починає застосовувати такий ефективний метод проникнення капіталу, як будівництво залізниць. У 1898 р. німецьким представникам вдається в запеклій боротьбі з англійськими виробниками перемогти і вирвати у Туреччини концесію на будівництво залізниці Анатолійськой. За право будівництва боролися не тільки європейські, але і американські компанії. "Німецькому банку" були надані умови будівництва, які були настільки ж вигідними для Німеччини, наскільки кабальними для Туреччини. Зокрема, турецька казна гарантувала певний рівень прибули у разі недоотримання її самими концесіонерами. Це був найбільший успіх Німеччини на близькому Сході в XIX столітті.
У гонитві за поступками з боку турецького уряду кайзер дуже часто закривав очі на криваву національну політику, Абдул Хамідом, що проводиться, відносно вірмен. При потуранні Абдул Хаміда курдські іррегулярні кавалерійські загони повністю вирізували вірменські селища.
Крім того, із-за боязні заколоту Абдул Хамід привів турецьку армію в повний занепад - були заборонені щонайменші пересування військ, морські учення, свідомо відсторонялися від крупних посад талановиті военноначальники. Тому, коли в Туреччині в 1908 р. відбулося звитяжне повстання партії "Єдність і прогрес" (т.з. младотурок) в Германії це провело сильний шок. Політика нового турецького уряду відразу ж дала сильний крен у бік Англії. Англійці отримали права на реорганізацію флоту, споруду портів. У Стамбулі був заснований "Національний банк Туреччини" за участю англійського капіталу і під керівництвом британського подданого Ернста Касселя. Англійці знову захопили міцний контроль у фінансах - лорд Мільнер був назачен начальником комісії з проведення економічних реформ в Анатолії, англієць був призначений головним інспектором турецьких митниць. Крім того, англійці підсилили свої позиції в Месопотамії, отримавши право на пр?/p>