Проблема пСЦзнання у фСЦлософСЦв КиСФво-Могилянськоi академСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
и, на переконання професорСЦв КиСФво-Могилянськоi академСЦi, повиннСЦ були забезпечити здобуття СЦстинного знання, що характеризувалося ними як виразне й очевидне. Так, РЖ. ГСЦзель СЦ С.Яворський вважали, що виразнСЦсть СЦ очевиднСЦсть пСЦзнання досягаються через розкриття причин. ОчевиднСЦсть пСЦзнання визначалася як певна якСЦсть СЦ свСЦтло пСЦзнання, в якому СЦнтелект так виразно уявляСФ обСФкт, що жодним способом не може схибити, оскСЦльки СФ його вираженням. На думку ж Прокоповича, виразнСЦсть СЦ очевиднСЦсть притаманнСЦ людському пСЦзнанню як природному процесу, в якому безпосереднСФ сприйняття предмета (через самого себе) спонукаСФ природне свСЦтло розуму узгоджувати з ним логСЦчнСЦ операцСЦi.
Отже, це природне свСЦтло розуму осяюСФ СЦнтелект пСЦд час дискурсу. Первинним СЦ найважливСЦшим у розкриттСЦ СЦстини був, на думку могилянцСЦв, момент СЦнтуiтивного осяяння, наповнення чи переповнення СЦнтелекту свСЦтлом, що здСЦйснюСФться у момент звязку людського СЦ надприродного розуму СЦ уможливлюСФ для людини осягнення закладеноi у нСЦй СЦстини. Таким чином, згаданСЦ два пСЦзнавальних потоки, а точнСЦше сказати, три чуттСФвий, дискурсивний та СЦнтуiтивний поСФднуються у процесСЦ пСЦзнання СЦстини, СЦ наслСЦдки останнього коригують результати двох перших. Саме у цьому пунктСЦ теорСЦi пСЦзнання, де наголошуСФться на прСЦоритетному значеннСЦ осяяння у розкриттСЦ СЦстини, контакту людського мислення СЦ вищого буття, проглядаСФться спадкоСФмний звязок мСЦж фСЦлософськими орСЦСФнтацСЦями професорСЦв КиСФво-Могилянськоi академСЦi та iх духовними попередниками в УкраiнСЦ. Щоправда, дСЦячСЦ братств та Острозького культурно-освСЦтнього осередку йшли до цього осяяння через самопСЦзнання и подолання свого власного я та злиття з надособистСЦстю обСФктивного Бога у субСФктивному його переживаннСЦ, а могилянцСЦ пСЦдходили до осягнення прихованоi у людськСЦй душСЦ нествореноi СЦстини насамперед рацСЦоналСЦстичним дискурсивним шляхом.
У цьому звязку необхСЦдно також звернути увагу на розумСЦння проблеми методу пСЦзнання у фСЦлософському курсСЦ Г.Щербацького. ДослСЦдницький СЦнтерес фСЦлософСЦi, на переконання Щербацького, спрямований на пСЦзнання насамперед довколишнього свСЦту СЦ людини за умов опертя на людський розум, керований СФдиним методом. Цей метод повинен спиратися на самосвСЦдомСЦсть, сутнСЦсть якоi виражена у нього картезСЦанською формулою мислю, отже СЦсную (cogito ergo sum) 97. ОбТСрунтовуючи незаперечну очевиднСЦсть СЦ вСЦрогСЦднСЦсть наведеного судження, Щербацький, як СЦ Декарт, СЦдеi якого вСЦн викладав, спираючись на пСЦдручник професора Сорбонни ПурхоцСЦя, посилався на полемСЦку Августина СЦз скептиками, де Августин звертав увагу на неможливСЦсть пСЦддати сумнСЦву СЦснування принаймнСЦ того, який цей сумнСЦв висловлюСФ 98.
ПрийнятнСЦсть для Г.Щербацького визнати вслСЦд за Декартом це судження вихСЦдним положенням фСЦлософСЦi, як СЦ метод пСЦзнання цього фСЦлософа, пояснюСФться насамперед наскрСЦзною для картезСЦанськоi концепцСЦi пСЦзнання СЦ органСЦчною для украiнськоi фСЦлософськоi думки СЦдеСФю переваги умоосяжного свСЦту над чуттСФвим СЦ згадуваним уже усвСЦдомленням онтологСЦчноi значущостСЦ внутрСЦшньоi людини, що дСЦстало вираз у самосвСЦдомостСЦ.
Певний, продуманий шлях або метод, вважав Г.Щербацький, потрСЦбний для того, щоб з його допомогою так органСЦзувати наше мислення, щоб не пСЦдтвердити нСЦчого напСЦвСЦстинного, щоб будь-що було зясоване нами не поспСЦхом, а ретельно. Проте неможливо опанувати цей метод, застерСЦгав професор академСЦi, якщо наново не взятися до розгляду того, що уявлялося вСЦрогСЦдним. Адже тСЦльки новий СЦ вичерпний аналСЦз дасть змогу вСЦдокремити СЦстинне СЦ певне вСЦд хибного й сумнСЦвного.
Виходячи з визначення фСЦлософСЦi як СЦстинного, вСЦрогСЦдного й очевидного пСЦзнання, Щербацький, спираючись на Р.Декарта, в основу фСЦлософського мислення покладав принцип очевидностСЦ. ОстаннСЦй передбачав ретельну працю дослСЦдника, спрямовану на перевСЦрку будь-якого знання, будь-яких суджень, ранСЦше прийнятих на вСЦру.
Принцип очевидностСЦ Щербацький, як СЦ Декарт, ототожнював з природним свСЦтлом розуму або СЦз свСЦтлом фСЦлософСЦi. Це свСЦтло вСЦн розумСЦв як яснСЦ й виразнСЦ СЦдеi. З виокремлення таких СЦдей шляхом вСЦдкидання усього сумнСЦвного повинна розпочатися пСЦзнавальна дСЦяльнСЦсть людського мислення. Не можна сумнСЦватися в усьому, стверджував Г.Щербацький, зокрема тодСЦ, коли певнСЦ принципи настСЦльки очевиднСЦ, що ми не можемо пСЦддавати iх сумнСЦву навСЦть за наявностСЦ такого бажання. Так я, примСЦром, говорив вСЦн, не можу сумнСЦватися у тому, що цСЦле бСЦльше за свою частину, що дух потребуСФ мислення, а тСЦло протяжностСЦ. Адже в очевиднСЦй СЦ виразнСЦй СЦдеi цСЦлого я вичленовую частину, з якоi воно складаСФться; в СЦдеi духа я бачу мислення, в СЦдеi тСЦла обмежену протяжнСЦсть. Будь-що, яке ясно й виразно виявляСФться причетним до природи тСЦСФi або СЦншоi речСЦ, СФ СЦстинним щодо цСЦСФi речСЦ або може бути незаперечно утвердженим як СЦстинне стосовно неi.
ЦСЦ яснСЦ й виразнСЦ вродженСЦ СЦдеi становлять вмСЦст природного свСЦтла розуму. Серед них Щербацький особливо видСЦляв СЦдею Бога, СЦдею СЦстинного й хибного. Остання скеровуСФ фСЦлософа до СЦстини СЦ запобСЦгаСФ виникненню помилок або ж сприяСФ iх виправленню. Завдяки ретельнСЦй працСЦ пСЦд час зосередженоi пСЦзнавальноi дСЦяльностСЦ, побудованСЦй на розмСЦрковуваннСЦ й висновках, зявляСФться ясне й виразне розумСЦння. Воно виникаСФ, на думку украiнського фСЦлософа, з глибинного внутрСЦшнього вСЦдчуття душСЦ або свСЦдомостСЦ. Це вСЦдчуття СЦ СФ справжньою основою для схвалення здобутого результату.
Визначаючи необхСЦднСЦсть чуттСФвог
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение