Природне й суспСЦльне в людинСЦ
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
и не втрачають внаслСЦдок цього змСЦст визначення ii в моральних категорСЦях добра й зла, правди й неправди, справедливостСЦ й несправедливостСЦ? Люди завжди шукали вихСЦд СЦз цього обтяжуючого протирСЦччя. РЖ знаходили його спочатку в релСЦгСЦйному постулатСЦ про "безсмертя душСЦ", а потСЦм - у поданнях про "абсолютний розум" СЦ "абсолютних моральних цСЦнностях", що створюють нСЦбито основу морального СЦснування людини.
УсвСЦдомлюючи кСЦнцСЦвку свого земного СЦснування й задаючись питанням про сенс життя, людина починаСФ виробляти власне вСЦдношення до життя й смертСЦ. РЖ цСЦлком зрозумСЦло, що тема ця, бути може найважливСЦша для кожноi людини, займаСФ центральне мСЦсце у всСЦй культурСЦ людства. РЖсторСЦя свСЦтовоi культури розкриваСФ споконвСЦчний звязок пошукСЦв змСЦсту людського життя зСЦ спробами розгадати таiнство небуття, а також СЦз прагненням жити вСЦчно СЦ якщо не матерСЦально, те хоча б духовно, морально перемогти смерть.
Пошуками вСЦдповСЦдСЦ на це питання займалися й займаються й мСЦфологСЦя, СЦ рСЦзнСЦ релСЦгСЦйнСЦ навчання, СЦ мистецтво, СЦ численнСЦ напрямки фСЦлософСЦi. Але на вСЦдмСЦну вСЦд мСЦфологСЦi й релСЦгСЦi, якСЦ, як правило, прагнуть продиктувати людинСЦ певнСЦ його рСЦшення, фСЦлософСЦя, якщо вона не СФ догматичноi, апелюСФ насамперед до розуму людини й виходить СЦз того, що людина повинен шукати вСЦдповСЦдь самостСЦйно, додаючи для цього власнСЦ духовнСЦ зусилля. ФСЦлософСЦя допомагаСФ йому, акумулюючи й критично аналСЦзуючи попереднСЦй досвСЦд людства, у такого роду пошуках.
ПослСЦдовно проведений фСЦлософський матерСЦалСЦзм заперечуСФ яку б те не було можливСЦсть особистого фСЦзичного безсмертя для людини, не залишаСФ йому надСЦi на "загробне життя". Тому продумано, осмислено приймаючи матерСЦалСЦстичний свСЦтогляд, людина робить важкий крок, що вимагаСФ особистоi мужностСЦ й сили духу, того, що у фСЦлософСЦi називаСФться стоiцизмом, оскСЦльки вСЦдмовляСФться тим самим вСЦд можливостСЦ розради, хоча б СЦ СЦлюзорного. ТруднощСЦ цього кроку збСЦльшуСФться ще й тим, що накопичений людством моральний досвСЦд довгий час осмислювався в рамках релСЦгСЦйних систем, а знання моральних цСЦнностей, що обТСрунтовуються ними, пСЦдпиралося посиланнями на суд СЦ, якСЦ очСЦкують кожного пСЦсля смертСЦ. "Якщо Бога нСЦ, те все дозволено", - проголошував герой Ф. М. ДостоСФвського.
Як бачимо, фСЦлософСЦя, яких би позицСЦй вона не дотримувалася, не тСЦльки не знСЦмаСФ питання про змСЦст людського життя, про смерть СЦ безсмертя, але, навпроти, дозволяСФ його поставити в найбСЦльш гостроi, навСЦть драматичнСЦй формСЦ, тим самим повною мСЦрою виявляючи його гуманСЦстичний змСЦст.
ФСЦлософСЦя про сенс життя, про смерть СЦ безсмертя людини
ВСЦд всСЦх СЦнших живих СЦстот людина вСЦдрСЦзняСФться найбСЦльше тим, що протягом свого СЦндивСЦдуального життя вСЦн нСЦколи не досягаСФ вищих "цСЦлей" життя родовий, СЦсторичноi; у цьому змСЦстСЦ вСЦн - адекватно не реалСЦзована СЦстота. Така незадоволенСЦсть мСЦстить у собСЦ спонукальнСЦ причини творчоi дСЦяльностСЦ, не увязненСЦ в безпосереднСЦх ii мотивах (матерСЦальних та СЦн.). Саме тому покликання, призначення, завдання всякоi людини - всебСЦчно розвивати своi здатностСЦ, внести свСЦй особистий внесок в СЦсторСЦю, у прогрес суспСЦльства, його культуру.
У цьому й полягаСФ сенс життя окремоi особистостСЦ, що вона реалСЦзуСФ через суспСЦльство, але в принципСЦ такий же й сенс життя суспСЦльства, людства в цСЦлому, що вони реалСЦзують, однак в СЦсторично неоднозначних формах. ЗбСЦг, СФднСЦсть особиста й суспСЦльного, вСЦрнСЦше, мСЦра цСЦСФi СФдностСЦ, неоднакова на рСЦзних етапах СЦсторСЦi, СЦ визначаСФ цСЦннСЦсть людського життя. Ця мСЦра, таким чином, не СФ надособистСЦсна або надсуспСЦльноi, але поСФднуСФ мети й сенс життя особистостСЦ й суспСЦльства, а вони можуть перебувати в протСЦчних умов.
Таке розумСЦння змСЦсту й цСЦнностСЦ людського життя опираСФться насамперед на вчення про соцСЦальну сутнСЦсть людини. Будь-якСЦ спроби вивести iх зСЦ сфери бСЦологСЦчного помилковСЦ вже тому, що поводження особистостСЦ визначаСФться соцСЦальними, соцСЦально-етичними й морально-гуманСЦстичними факторами, якСЦ СФ його регуляторами. Добре сказав про це Л. Н. Толстой: "Людина може розглядати себе як тварина серед тварин, що живуть сьогоднСЦшнСЦм днем, вСЦн може розглядати себе СЦ як члена сСЦмi СЦ як члена суспСЦльства, народу, що живе столСЦттями, може й навСЦть неодмСЦнно повинен (тому що до цьому нестримно тягне його розум) розглядати себе як частина всього нескСЦнченного миру, що живе нескСЦнченний час. РЖ тому розумна людина повинен був зробити й завжди робив по вСЦдношенню нескСЦнченно малих життСФвих явищ, що можуть впливати на його вчинки, те, що в математику називаСФться СЦнтегруванням, тобто установлять, крСЦм вСЦдношення до найближчих явищ життя, своСФ вСЦдношення до всього нескСЦнченного за часом СЦ простором миру, розумСЦючи його як одне цСЦле". ПСЦдкреслюючи значення "вСЦдносини до цСЦлого", Толстой уважав, що саме звСЦдси людина виводить "керСЦвництво у своiх учинках".
Л. Н. Толстой бачив сенс не в тСЦм, щоб жити, знаючи, "що життя СФ дурна, зСЦграний надСЦ мною жарт, СЦ все-таки жити, умиватися, одягатися, обСЦдати, говорити й навСЦть книжки писати. Це було для мене огидно...". Визнати "нСЦсенСЦтницю життя" Толстой не мСЦг, як не мСЦг бачити ii змСЦст тСЦльки в особистому благу, коли "живе й дСЦСФ людина тСЦльки для того, щоб благо було йому одному, щоб всСЦ люди й навСЦть всСЦ СЦстоти жили й дСЦяли тСЦльки для того, щоб йому одному було гарно...". Жити так, не пСЦклуючись про загальне добро, по Толстому, може лише "тваринна о
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение