Природне й суспСЦльне в людинСЦ
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
клад, гСЦтлерСЦвцями, - це, на жаль, не вимисел, а реальнСЦсть XX сторСЦччя.
БСЦологСЦя людини в епоху науково-технСЦчноi революцСЦi
Не можна не вСЦдзначити, що людством в епоху науково-технСЦчноi революцСЦi створенно рСЦзноманСЦтнСЦ засоби, що придушують, що калСЦчить, деформуючСЦ бСЦологСЦчнСЦ основи людськоi СЦстоти, - це й нервово-психологСЦчнСЦ стреси, СЦ хСЦмСЦчнСЦ препарати, що забруднюють атмосферу, воду, ТСрунт, СЦ багато чого СЦншого. Не випадково в нашСЦ днСЦ однСЦСФi СЦз глобальних проблем стала проблема збереження людини як бСЦологСЦчного виду. Це змушуСФ багато в чому переосмислювати проблему спСЦввСЦдношення бСЦологСЦчного й соцСЦального в людинСЦ.
Як бСЦологСЦчний вид людина надзвичайно пластична. Усякий СЦнший вид здатний вижити лише в межах досить вузькоi "екологСЦчноi нСЦшСЦ", тобто сукупностСЦ рСЦзних умов СЦ факторСЦв навколишнього середовища. Людина в цьому змСЦстСЦ незрСЦвнянно бСЦльше унСЦверсальна, бСЦологСЦчна органСЦзацСЦя дозволяСФ адаптуватися до досить широкого дСЦапазону зовнСЦшнСЦх умов. Однак СЦ ii можливостСЦ далеко не безмежнСЦ - СЦснують такСЦ граничнСЦ значення зовнСЦшнСЦх умов, за межами яких бСЦологСЦчна органСЦзацСЦя людськоi СЦстоти перетерплюСФ необоротнСЦ, руйнуючСЦ ii змСЦни.
Варто також ураховувати, що у взаСФмодСЦi бСЦологСЦчного СЦ соцСЦального бСЦологСЦчне - продукт тривалоi еволюцСЦi - СФ початком консервативним. В умовах сучасноi високорозвиненоi технСЦчноi цивСЦлСЦзацСЦi по цСЦлому рядСЦ параметрСЦв можливостСЦ адаптацСЦi людського органСЦзму близькСЦ до вичерпання. При цьому маються на увазСЦ не тСЦльки фСЦзичнСЦ, але й психологСЦчнСЦ фактори, повязанСЦ СЦз забрудненням середовища перебування людини, збСЦльшенням нервово-психСЦчних навантажень у процесСЦ працСЦ й спСЦлкування мСЦж людьми, що приведе до стресових станСЦв СЦ породжуСФ так званСЦ "хвороби цивСЦлСЦзацСЦi" (сердечнСЦ захворювання, психСЦчнСЦ розлади, порушення в СЦмуннСЦй системСЦ й багато хто СЦншСЦ). НСЦколи ранСЦше середовище перебування людини не було так насичене СЦонСЦзуючими випромСЦнюваннями й забрудненСЦ хСЦмСЦчними речовинами, шкСЦдливими для самого його СЦснування й украй небезпечними для його майбутнього, оскСЦльки активСЦзувався мутацСЦйний процес, зрСЦс його негативний вплив на спадковСЦсть людини. Особливу складнСЦсть нинСЦшньоi ситуацСЦi надаСФ те, що пагубний вплив багатьох з названих факторСЦв безпосередньо не вСЦдчуваСФться людьми й викликаСФ наслСЦдку, якСЦ будуть позначатися лише в бСЦльш-менш вСЦддаленому майбутньому. Це утрудняСФ мобСЦлСЦзацСЦю сил СЦ ресурсСЦв людства для боротьби з подСЦбного роду наслСЦдками. РЖ проте така мобСЦлСЦзацСЦя стаСФ усе бСЦльше настСЦйною й невСЦдкладною потребою.
Зневажливе вСЦдношення до бСЦологСЦi людини далСЦ неприпустимо. Тим бСЦльше що бСЦологСЦчна органСЦзацСЦя людськоi СЦстоти СФ щось самокоштовне, СЦ нСЦякСЦ соцСЦальнСЦ цСЦлСЦ не можуть виправдати нСЦ насильства над нею, нСЦ СФвгенСЦчних проектСЦв ii переробки.
Проблема життя й смертСЦ в духовному
У життСЦ кожноi нормальноi людини рано або пСЦзно наступаСФ момент, коли вона задаСФться питанням про кСЦнцСЦвку свого СЦндивСЦдуального СЦснування. Людина - СФдина СЦстота, що усвСЦдомлюСФ свою смертнСЦсть СЦ може робити ii предметом мСЦркування. Але неминучСЦсть власноi смертСЦ сприймаСФться людиною аж нСЦяк не як вСЦдвернена СЦстина, а викликаСФ найсильнСЦше емоцСЦйне потрясСЦння, торкаСФться самих глибин його внутрСЦшнього миру.
Першою реакцСЦСФю, що випливаСФ за усвСЦдомленням своСФi смертностСЦ, може бути почуття безнадСЦйностСЦ й розгубленостСЦ, навСЦть панСЦчноi. Переборюючи це почуття, людина, однак, все життя, що залишилося, СЦснуСФ, обтяжений знанням про прийдешню власну смерть; бСЦльше того, це знання, хоча в бСЦльшостСЦ життСФвих ситуацСЦй воно таiться в схованих глибинах свСЦдомостСЦ, стаСФ духовному досвСЦдСЦ людини в значнСЦй мСЦрСЦ й пояснюСФться гострота, з якоi перед ним встаСФ питання про змСЦст СЦ мету життя.
МСЦркування над цим питанням для багатьох людей виявляються вихСЦдним пунктом у виробленнСЦ того, що прийнято називати основною "лСЦнСЦСФю" життя, що пСЦдкоряСФ собСЦ поводження й учинки людини на рСЦзних рСЦвнях - будь те суспСЦльство в цСЦлому, або трудовий колектив, або сСЦмя, або близькСЦ друзСЦ. ВСЦдхилення вСЦд цСЦСФi "лСЦнСЦi" нерСЦдко приводять до болСЦсних моральних колСЦзСЦй, а ii втрата - до морального, а те й фСЦзичноi загибелСЦ людини. Мета й змСЦст СЦндивСЦдуального життя кожноi особистостСЦ тСЦсно повязанСЦ СЦз соцСЦальними СЦдеями й дСЦями, що визначають цСЦль СЦ змСЦст всСЦСФi людськоi СЦсторСЦi, суспСЦльства, у якому людина живе й трудиться, людства як цСЦлого, його призначення, а отже, вСЦдповСЦдальнСЦсть на ЗемлСЦ й у ВсесвСЦтСЦ. ЦСЦСФю вСЦдповСЦдальнСЦстю чСЦтко окреслюються границСЦ того, що можуть СЦ чого не можуть нСЦ при яких умовах робити на СЦндивСЦдуальному й соцСЦальному рСЦвнСЦ людина СЦ людство. Цим же визначаСФться й те, якими засобами можуть або не можуть вони домагатися своiх цСЦлей, навСЦть якщо цСЦ мети представляються високими, моральними.
Але навСЦть якщо людина керуСФться у своСФму життСЦ певними моральними цСЦлями й використовуСФ для iхнього досягнення адекватнСЦ iм засобу, вСЦн знаСФ, що не завжди й не у всСЦх випадках може домагатися бажаного результату, що у моральних категорСЦях позначався за всСЦх часСЦв як добро, щоправда, справедливСЦсть. РЖ виникаСФ питання: що ж, життя його - СФдина й неповторна - якоюсь мСЦрою зрСЦвнюСФться з життям тих, хто живе безцСЦльно, безглуздо й аморально, творить зло, неправда й несправедливСЦсть? Питання цей тим бСЦльше значимо, що життя кожноi людини не нескСЦнченна, а обриваСФться смертю, небуттям. Ч
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение