Природа СЦ наука у фСЦлософському осмисленнСЦ
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Природа й наука у фСЦлософському осмисленнСЦ
Джерела розколу двох культур, про яке з такою наполегливСЦстю заговорили в другСЦй половинСЦ XX столСЦття, особливо пСЦсля публСЦкацСЦй англСЦйського письменника й ученого Ч. П. Сноу, лежать глибоко в надрах формування новоСФвропейськоi науки, а перше вСЦдкрите вираження й фСЦлософське осмислення, що не втратило свого значення аж до сьогоднСЦшнього дня, вСЦн одержуСФ на результатСЦ XIX СЦ на самому початку XX столСЦття (хоча бунт романтикСЦв кСЦнця XVIII - початку XIX столСЦття проти безоглядного преклонСЦння СЦдеологСЦв епохи ПросвСЦщення перед розумовою рацСЦональнСЦстю може розглядатися як передбачення цих подСЦй). До цього часу завершилося формування того, що зараз називаСФться класичною наукою. В основних областях природознавства - фСЦзицСЦ, хСЦмСЦi, бСЦологСЦi - були сформульованСЦ фундаментальнСЦ узагальнення (закони И. Ньютона в теоретичнСЦй механСЦцСЦ, рСЦвняння Дж. Максвелла в електродинамСЦку, система елементСЦв Д. И. МенделСФСФва в хСЦмСЦi, теорСЦя еволюцСЦi живоi природи Ч. ДарвСЦна в бСЦологСЦi). Здавалося, що всСЦ явища природи охопленСЦ природничо-науковим знанням, зрозумСЦлСЦ у своiй СЦстотСЦ з СФдиноi точки зору й вбудованСЦ в деяку СФдину "картину миру". РЖ що стосуСФться явищ природи, то представлялося, що справа тСЦльки за поясненням частковостей СЦ деталей конкретних явищ СЦ за розробкою практичних, технологСЦчних додаткСЦв фундаментальних знань. На порядок денний устало завдання дослСЦдження й пояснення в тСЦм же стилСЦ СЦ явищ людського миру, тобто самоi людини й продуктСЦв його дСЦяльностСЦ - миру людськоi культури. От це важливо пСЦдкреслити: сзавдання пояснення людини й людськоi культури науково - читай природничо-науково, тобто тими ж пСЦзнавальними засобами й у рамках тих же пСЦзнавальних установок, якСЦ продемонстрували високу ефективнСЦсть при вивченнСЦ явищ природи. До цього часу сформувалося й одержало колосальну популярнСЦсть (особливо серед учених-натуралСЦстСЦв) позитивСЦстський напрямок у фСЦлософСЦi, представники якого намагалися теоретично обТСрунтувати неминучСЦсть такого повороту гуманСЦтарноi сфери до наукового (природничо-науковоi) методологСЦi пСЦзнання. Як писав близький до позитивСЦзму французький фСЦлософ СЦ СЦсторик культури РЖ.Тен, "новий метод, якому я намагаюся випливати СЦ який починаСФ входити в усСЦ моральнСЦ науки, полягаСФ в тСЦм, щоб дивитися на людськСЦ добутки, СЦ зокрема на добутки художнСЦ, як на факти СЦ явища, характернСЦ риси яких повинне позначити й вСЦдшукати iхньоi причини, - бСЦльше нСЦчого. Наука, що розумСЦСФться таким чином, не засуджуСФ й не прощаСФ; вона тСЦльки вказуСФ й пояснюСФ... Вона надходить, подСЦбно ботанСЦцСЦ, що з однаковим СЦнтересом вивчаСФ те апельсинове дерево й лавр, то ялину й березу; сама вона - щось начебто ботанСЦки, що тСЦльки дослСЦджуСФ не рослини, а людськСЦ добутки. От чому вона треба загальному руху, що у цей час зближаСФ моральнСЦ науки з науками природними й, повСЦдомляючи першим принципи, розсудливСЦсть СЦ напрямок останнСЦх, надаСФ iм ту ж мСЦцнСЦсть СЦ забезпечуСФ за ними такий же успСЦх".
РЖ от у цих умовах гуманСЦтарСЦi й фСЦлософи, що не приймали такоi установки на перетворення соцСЦальних СЦ гуманСЦтарних наук у роздСЦл природознавства, взяли на себе завдання дослСЦджувати, наскСЦльки обТСрунтованСЦ цСЦ домагання природничо-наукового методу на пояснення миру людськоi культури, СЦ якщо цСЦ домагання не обТСрунтованСЦ, те чим культура якСЦсно вСЦдрСЦзняСФться вСЦд природи, а науки про культуру (гуманСЦтарнСЦ науки, "науки про дух") - вСЦд наук про природу (природничих наук)? Ця проблема одержала блискуче висвСЦтлення в цСЦлСЦй серСЦi робСЦт представникСЦв неокантСЦанства (В. Виндельбанд, Г. Риккерт СЦ СЦн.), фСЦлософСЦi життя й фСЦлософСЦi культури (В. Дильтей, Г. ЗСЦмель СЦ СЦн.). Опускаючи деталСЦ аргументацСЦi прихильникСЦв повноi автономСЦi гуманСЦтарноi сфери вСЦд природничо-науковоi, оборотна увага на те, що в нСЦй по сутСЦ в бСЦльше розгорнутому видСЦ одержала розвиток дуалСЦстична установка Канта, що протиставив природу як царство необхСЦдних законСЦв людинСЦ як джерелу моральноi волСЦ. Саме це положення лежить в основСЦ системи мСЦркувань СЦ Дильтея, СЦ Риккерта, СЦ СЦнших. Природа, з iхнього погляду, - це те, що СЦснуСФ до й незалежно вСЦд людини по своiх власних необхСЦдних, вСЦчних СЦ унСЦверсальних законах, а культура - продукт дСЦяльностСЦ людини, що переслСЦдуСФ завжди певнСЦ цСЦлСЦ й орСЦСФнтуСФться в цСЦй своiй дСЦяльностСЦ на певнСЦ норми, СЦдеали й цСЦнностСЦ. ЗвСЦдси й принципова рСЦзниця як з метою, так СЦ в методах гуманСЦтарних наук у iхньому зСЦставленнСЦ з науками природними. Якщо спробувати сформулювати iхню концепцСЦю у виглядСЦ деяких пар опозицСЦi, по яких природа вСЦдрСЦзняСФться вСЦд культури, а науки про природу - вСЦд наук про культуру, то загальна картина буде виглядати в такий спосСЦб.
По предметнСЦй пСЦдставСЦ:
1) Якщо природа виступаСФ в природознавствСЦ завжди у виглядСЦ обСФкта пСЦзнання, незалежного вСЦд його субСФкта, що пСЦзнаСФ, то в гуманСЦтарнСЦй областСЦ субСФкт сам стаСФ предметом пСЦзнання самого себе, СЦ, отже, усяка спроба розглядати його просто як обСФкт (вСЦдволСЦкаючись вСЦд його внутрСЦшнього субСФктивного миру) приречена на провал.
2) Якщо природа поза СЦсторична, то культура СФ СЦсторичний процес творення всСЦ нових СЦ усе бСЦльше зроблених СЦ складних форм значимостей СЦ змСЦстСЦв.
3) Якщо природа СФ царство необхСЦдних законСЦв, то культура - продукт дСЦяльностСЦ вСЦльноi людини.
4) Якщо в природСЦ пануСФ причиннСЦсть, причиннСЦ вСЦдносини й взаСФмодСЦi, то культура СФ продукт дСЦ