Природа СЦ наука у фСЦлософському осмисленнСЦ
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?льностСЦ людини, що переслСЦдуСФ певнСЦ цСЦлСЦ й керуСФться при цьому певними цСЦнностями, нормами й СЦдеалами.
5) Якщо, говорячи тепер гранично загальною мовою, природа СФ сфера буття (сущого), те культура - це колись сфера належного, цСЦннСЦсне навантаженого.
По методологСЦчнСЦй пСЦдставСЦ:
1) Якщо метою пСЦзнання в природознавствСЦ СФ вСЦдкриття й формулювання загальних законСЦв, то метою гуманСЦтарних наук СФ пСЦзнання СЦндивСЦдуальних, щораз унСЦкальних у своiй неповторностСЦ явищ людськоi культури.
2) Якщо головною операцСЦСФю, за допомогою якоi осягаються конкретнСЦ явища природи в рамках природознавства, СФ iхнСФ пояснення (як окремих випадкСЦв загальних законСЦв), те головною операцСЦСФю збагнення явищ у сферСЦ гуманСЦтарного знання СФ iхнСФ розумСЦння, тобто розкриття iхнього культурно-СЦсторичного змСЦсту методами дСЦалогу, емпатСЦi СЦ герменевтики (тлумачення, СЦнтерпретацСЦi).
Цей перелСЦк не претендуСФ на повноту. КрСЦм того, дискусСЦi СЦз цих питань тривали протягом усього минулого сторСЦччя й у цих дискусСЦях, природно, були виявленСЦ й СЦншСЦ аспекти проблеми спСЦввСЦдношення двох культур. Але й сьогоднСЦ питання, повязанСЦ з СЦсторичнСЦстю, телеологСЦСФю й аксСЦологСЦСФю, розглядаються як такСЦ, якСЦ вирСЦшальним образом вСЦдокремлюють сферу гуманСЦтарного знання вСЦд природничо-науковоi сфери. А тим часом саме природознавство XX столСЦття зробило рСЦшучий крок у напрямку подолання цього розколу двох культур. ТрансформацСЦi, якСЦ перетерпСЦло природознавство в цей перСЦод, носять настСЦльки радикальний СЦ революцСЦйний характер, що це дало пСЦдставу вченому РЖ.Пригожину, одному з лСЦдерСЦв науки другоi половини XX столСЦття, сказати, що "ми тСЦльки починаСФмо розумСЦти природу". РЖ не випадково одна з узагальнюючих робСЦт РЖ.Пригожина й РЖ. Стенгерс - "Порядок з хаосу", - робота глибоко фСЦлософська, маСФ характерний пСЦдзаголовок: "Новий дСЦалог людини СЦз природою"
ДСЦалог двох культур
ОсновнСЦ блоки, з яких вибудовуСФться сучасна наукова "картина природи", отриманСЦ в ходСЦ розвитку всього комплексу природознавства XX столСЦття, СЦ насамперед у ходСЦ тих революцСЦйних трансформацСЦй, якСЦ перетерплювали його фундаментальнСЦ областСЦ: фСЦзика, хСЦмСЦя, бСЦологСЦя. Величезний внесок у формування цСЦСФi картини був внесений СЦ новСЦтнСЦми загальнонауковими й мСЦждисциплСЦнарними рухами й концепцСЦями, якСЦ СФ вСЦдмСЦтними мСЦтками саме науки цього перСЦоду: кСЦбернетикою, сСЦнергетикою, теорСЦСФю СЦнформацСЦi й СЦншими.
Початок цьому процесу було покладено виникненням двох революцСЦйних концепцСЦй у фСЦзику: теорСЦi вСЦдносностСЦ й квантовоi механСЦки. ТеорСЦя вСЦдносностСЦ повнСЦстю перетворила класичнСЦ подання про простСЦр СЦ час як самостСЦйних реальностях, що не залежать у своiх властивостях нСЦ друг вСЦд друга, нСЦ вСЦд властивостей iхнСЦх тСЦл, що наповнюють, СЦ процесСЦв. Вона показала повну залежнСЦсть властивостей простору й часу - СЦ в аспектСЦ просторово-тимчасових властивостей конкретних обСФктСЦв СЦ процесСЦв, СЦ в аспектСЦ iх як форм СЦснування матерСЦального свСЦту, природи в цСЦлому - вСЦд конкретних фСЦзичних властивостей матерСЦi, що рухаСФться, матерСЦальних тСЦл, процесСЦв СЦ iхнСЦх взаСФмодСЦй. Мир СЦз цього погляду, узятий у планСЦ своСФi просторово-тимчасовоi органСЦзацСЦi, СФ СФдиний просторово-часовий континуум матерСЦi, що рухаСФться, у вСЦдношеннСЦ якого стало можливо побудовСЦ наукових, емпСЦрично теоретичних моделей, що перевСЦряються, його будови. ДослСЦдження в цьому напрямку привели до створення релятивСЦстськоi космологСЦi з ii найважливСЦшим досягненням - теорСЦСФю Великого Вибуху, вСЦдповСЦдно до якоi ВсесвСЦт, у якСЦй ми СЦснуСФмо, маСФ як би свСЦй "вСЦк". ПодСЦбно живСЦй природСЦ й миру людськоi культури вона маСФ своСФ "початок" в астрономСЦчному часСЦ й досягла свого нинСЦшнього стану шляхом процесСЦв, що носять настСЦльки ж еволюцСЦйний СЦ СЦсторичний характер, як СЦ процеси, завдяки яким здСЦйснилося становлення сьогоднСЦшнього стану бСЦосфери й людського суспСЦльства.
Не менш революцСЦйним був СЦ внесок квантовоi механСЦки - науки про закони руху обСФктСЦв мСЦкросвСЦту й квантовоi теорСЦi в цСЦлому (яка описала закони не тСЦльки елементарних часток, але СЦ iхнСЦх взаСФмодСЦй). Як природничо-науковСЦ, так СЦ свСЦтогляднСЦ наслСЦдки цСЦСФi теорСЦi просто потрясаючи. Досить сказати, що тСЦльки на основСЦ квантовоi механСЦки вдалося описати структуру атома, пояснити природу хСЦмСЦчного звязку й тим самим пСЦдвести мСЦцнСЦ теоретичнСЦ основи пСЦд всю хСЦмСЦю, а потСЦм СЦ молекулярну бСЦологСЦю. Без квантовоi теорСЦi поля не було б фСЦзики елементарних часток. Квантова механСЦка революцСЦонСЦзувала подання про закони природи, показавши iх СЦстотно СЦмовСЦрнСЦсний характер. Разом СЦз цСЦСФю теорСЦСФю в "картину природи" мСЦцно ввСЦйшли такСЦ ii властивостСЦ, як випадковСЦсть, можливСЦсть, невизначенСЦсть. А обСФднання СЦдей квантовоi теорСЦi з теорСЦСФю вСЦдносностСЦ при вивченнСЦ ВсесвСЦту дозволило вже в 90-е роки побудувати цСЦлий ряд цСЦкавих космологСЦчних моделей, зокрема модель СЦнфляцСЦйноi Вселеноi, що дозволяють перейти до обговорення питання про СЦсторичнСЦсть самих фундаментальних законСЦв фСЦзики. ФСЦлософське значення цих дослСЦджень тим бСЦльше, що вони всСЦ частСЦше погоджуються з так званим "антропним принципом" у космологСЦi, у рамках якого особливостСЦ спостережуваноi будови космосу ставляться в прямий звязок СЦз самим фактом СЦснування людини як, що спостерСЦгаСФ СЦстоти. Таким чином, "природа" через призму сучасноi астрономСЦчноi картини миру зненацька виявляСФ риси, близькСЦ людинСЦ, людському миру, а наукова картина миру, що складаСФться на наших очах на цСЦй основСЦ, мСЦстить у собСЦ й природу, СЦ люд