Аналiз фiлософських та лiтературознавчих поглядiв Е. ШтайТСера i М. Гайдеггера
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Аналiз фiлософських та лiтературознавчих поглядiв Е. ШтайТСера i М. Гайдеггера
Робота присвячена фiлософським основам теорii iманентноi iнтерпретацii тексту та лiтературного твору вiдомого швейцарського лiтературознавця Емiля ШтайТСера. У центрi нашоi уваги - категорiя часу, що ii Е. ШтайТСер запозичив з фiлософii Мартiна Гайдеггера й перенiс у iеру поетики.
Предмет розгляду - фiлософське пiдТСрунтя iманентноi iнтерпретацii лiтературного твору, основним теоретиком якоi вважаiться Е. ШтайТСер, i, зокрема, проблема часу - категорiя, запозичена швейцарським теоретиком лiтератури з фiлософii Мартiна Гайдеггера i спроектована у площину фундаментальноi поетики.
Лiтературознавча концепцiя Емiля ШтайТСера формувалась пiд впливом феноменологiчноi герменевтики Вiльгельма Дiльтея i Нiколая Гартмана, екзистенцiальноi фiлософii Мартiна Гайдеггера та вчення нiмецькоi духовно-iсторичноi школи XIX столiття. Проте саме екзистенцiалiзм у всiх його рiзноманiтних виявах був чи не найважливiшою складовою тогочасного iнтелектуального клiмату, "повстанням" проти традицiйних систем, а у випадку Е. ШтайТСера - спробою адаптацii Гайдеггерiвських категорiй "екзистенцiя" та "час" до розумiння художньоi лiтератури. В iнтерпретацii лiтературного твору швейцарець намагався подолати зовнiшню оболонку написаного слова, проникнути в його ядро, яке мусило б повязати лiтературу з "фундаментальними можливостями людського буття". Пошуки Е. ШтайТСера в цiй площинi - серйозне свiдчення наявностi у iерi теорii лiтератури постiйноi потреби в онтологiчному оновленнi. Нагадаiмо, що всю свою лiтературознавчу концепцiю вiн поставив на службу фiлософськоi антропологii, яка дослiджуi свiдомiсть людини й намагаiться дати вiдповiдь на питання: що таке людина? Яка структура людського буття?. Уже наприкiнцi 20-х рокiв Е. ШтайТСер докладно читаi "Буття i час", i до кiнця життя цей основний твiр М. Гайдеггера залишаiться для нього настiльною книжкою. У 1928 роцi швейцарський лiтературознавець вiдвiдуi мюнхенськi лекцii М. Гайдеггера, якi захоплюють його своiю феноменологiчно-екзистенцiальною тематикою. 17 сiчня 1936-го вiдомий фiлософ читаi в Цюрiхському унiверситетi доповiдь "Про витоки мистецького твору" й особисто знайомиться з Е. ШтайТСером. Це знайомство згодом переростаi в дружбу двох iнтелектуалiв, що тривала до смертi фiлософа. Е. ШтайТСер фактично вiдкрив фiлософiю М. Гайдеггера для швейцарськоi германiстики, помiстивши його концепцiю в доволi автономну фiлософську традицiю. Намагаю чись розглядати М. Гайдеггера в якнайбiльш "чистому" виглядi, швейцарець порiвнював його з Гераклiтом, Платоном, ТР.В.Ф. Гегелем та РЖ. Кантом [19]. Виходячи з такоi констатацii, вважаiмо за необхiдне докладнiше зупинитись на основних моментах екзистенцiальноi фiлософii Мартiна Гайдеггера, що знайшли, на нашу думку, найбiльше вiдображення в лiтературознавчiй концепцii Емiля ШтайТСера.
Центральне питання своii фiлософii - питання про буття (Sein)- M. Гайдеггер зводить до питання про людське "тут-буття" (Dasein), мiiе, в якому взагалi може йтися про розумiння буття [26, 329]. Це розумiння виявляiться не в абстрактних актах свiдомостi, а в конкретних формах буття людини у свiтi -"буття-у-свiтi" (In-der-Welt-sein), що тлумачиться як основна характеристика "тут-буття".
Оскiльки проблему буття М. Гайдеггер розглядаi через проблему людини, то його онтологiя оформляiться через антропологiю. Людина, на думку фiлософа, i сущим, iснуючим способом екзистенцii: "Суще, аналiз якого постаi як завдання, це завжди ми самi. Буття цього сущого завжди моi" [8, 41]. Тiльки вона, надiлена самiстю (Selbst), здатна екзистувати. Екзистенцiя - це феномен людини, ii якiсть як сутностi [8: 41, 207].
М. Гайдеггер та його послiдовники вважали, що екзистенцiя - це буття, спрямоване в "нiщо", буття, що усвiдомлюi свою кiнцевiсть. Визначаючи екзистенцiю через ii кiнцевiсть, М. Гайдеггер тлумачить ii як "тимчасовiсть" (Zeitlichkeit), реальна точка вiдлiку якоi - смерть. Жодне суще, окрiм буття людини ("тут-буття"), не знаi про свою кiнцевiсть, i тому нiякому сущому, крiм нього, не вiдома часовiсть, не вiдкрите буття: "Тимчасовiсть взагалi не i сущим. Вона не i, а вказуi (zeitigt) на себе... Тимчасовiсть вказуi, а саме - вона вказуi на можливi способи самоi себе. Останнi роблять можливою множиннiсть модусiв тут-буття" [8, 328]. "Тут-буття" органiзуiться своiю кiнцевiстю, ставлення до якоi, назване М. Гайдеггером "турботою" (Sorge), визначаi саму структуру "тут-буття". "Турбота" - це iднiсть трьох моментiв - "буття-у-свiтi", "буття-наперед-себе" (Sich-vorweg-sein) i "буття-при-внутрiшньо-свiтовому-сущому" (Sein-bei-innerweltlichem-Seienden). Визначаючи турботу як "буття-у-свiтi", М. Гайдеггер намагаiться наголосити на вiдмiнностi "тут-буття" вiд традицiйного поняття "субiкта", оскiльки останнiй зазвичай характеризуiться як антипод обiкта. Натомiсть "тут-буття" - це певна нероздiльна цiлiснiсть субiктивного та обiктивного. Визначаючи турботу як "буття-наперед-себе", М. Гайдеггер визначаi ii вiдмiннiсть вiд будь-якого наявного, речового буття; "тут-буття" у цьому сенсi постаi тим, чим воно (ще) не i, тобто як власна можливiсть, i Нарештi, екзистенцiя - "буття-при-внутрiшньо-свiтовому-сущому" - покликана визначити спосiб ставлення до речей як до супутникiв людини у вiдведеному iй "кiнцевому" вiдтинi життя - спосiб ставлення до них не як до наявних, що передбачаi дис