Аналiз фiлософських та лiтературознавчих поглядiв Е. ШтайТСера i М. Гайдеггера
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
виходi з течii часу. Нарештi, у ТР. Келлера швейцарський теоретик лiтератури знаходить кристалiзацiю часу до статичноi вiчностi. РЖ хоча прямi паралелi до М. Гайдеггера провести важко, та вже назва першого роздiлу "Бурхливий час", у якому дослiджуiться лiричне як лiтературний рiд, запозичена з Гайдеггеровоi концепцii.
У пiзнiшiй працi "Дух i дух часу" (1964) Емiль ШтайТСер опрацьовуi поняття часу як часу iсторичного. Швейцарець спрямовуi свiй дух часу в iсторичну минувшину, на основi якоi лише й можна сприймати теперiшнi i проектувати множиннiсть можливостей майбутнього. Вiн звертаiться до проблеми вiдношення мистецтва до екзистенцiйного та iсторичного часу й не знаходить можливостi пристосування своii "чистоi форми споглядання" до сучасноi лiтератури, де пануi функцiоналiзм i технiчна свiдомiсть. Феноменологiчна часова онтологiя Е. ШтайТСера спрямовуiться проти iсторичноi теперiшностi, орiiнтуючись на духовну минувшину, сповнену вiчних естетичних цiнностей та вiчного порядку. Тому, хоча лiтературознавець при необхiдностi й намагаiться залучити в теорiю лiтератури певнi суспiльно-iсторичнi реалii (для кращого розумiння лiтературного тексту), його iсторiя, по сутi, усе ж залишаiться естетичною духовною iсторiiю. Так, родовi i стилiстичнi поняття Е. ШтайТСер називаi "можливостями людини" й тим самим постулюi уявлення про людину, вкорiнене не в iсторичнiй дiйсностi, а в лiтературнiй iсторii, у феноменологii духу. Це естетична онтологiя Е. ШтайТСера.
Досi залишалась невисвiтленою ще одна важлива перспектива часовоi естетики Е. ШтайТСера - звязок мiж музикою та поезiiю. Нагадаiмо, що в "Основних поняттях поетики" лiтературознавець говорить про "музичнi силовi поля, за якими слiд упорядковувати слова", i визнаi примат музикальностi i i лiричному стилi. Вiдтак i час як уява поета може бути витлумачено музично." мовний твiр мистецтва маi власний ритм, що характеризуi його яку належностi до певного роду, так i iндивiдуально. Як симфонiя i виявом музичного руху творчого духу, так i поетична мова iнтерпретуiться Е. ШтайТСером як рух духу. У його працi "Змiна стилю" (1963) читаiмо: "Ми вважаiмо, що можемо тлумачити стилi як ритмiчнi структури й за допомогою просторових i часових понять не лише розробити такi протилежностi, як "класичне i романтичне" чи "античне i модернiстське", а й - як це вдалося ТР. БекiнТСу в описi музичних ритмiв - шляхом дедалi гострiшоi диференцiацii просторових i часових понять визначити межi менших епох i навiть iндивiдуальних нюансiв". Так, при розглядi iндивiдуального стилю певного автора Е. ШтайТСер особливо увагу звертаi на поняття "часу" як керiвну iнстанцiю уяви людини. Час для Е. ШтайТСера - феномен стилю. Проблеми часу стають для нього проблемами стилю: стиль - це спосiб, у який певний письменник спiввiдносить себе з певною часовою дiйснiстю, i, вiдповiдно, спосiб, у який це спiввiдношення виявляi себе в текстах цього письменника. Надалi, у "Часi як здатностi уяви поета", лiтературознавцевi вдаiться поiднати теорiю ТРустава БекiнТСа про музичний ритм з онтологiiю Мартiна Гайдеггера: "бурхливий час", "мить" i "нерухомий час" стають "фiгурами такту" - саме в таких естетичних iпостасях часу мусить реалiзувати себе ритмiчне оформлення поетичного духу. Звiдси застосоване до естетичних категорiй поняття часу набуваi свого екзистенцiйного смислу у значеннi ритмiчного оформлення творчого духу.
Пiдсумовуючи наведенi вище мiркування, зазначимо, що у своiх лiтературознавчих пошуках Емiль ШтайТСер не просто черпав iдеi з онтологii Мартiна Гайдеггера. Вiн сам дiйшов висновку, що духовним виявом "часу" i людське "суще", власне - людина. Тому феноменологiчно-онтологiчне сприйняття часу отримуi в нього й антропологiчне забарвлення. Саме в антропологiчному ключi, у зясуваннi питання "що таке людина?" Е. ШтайТСер розробляi своi поняття часу. "Час" у нього отримуi рiзноманiтнi значення: час як уява (свiдомiсть, стиль) поета, час як iсторична епоха, але й час як вiчна естетична цiннiсть мистецтва. Нарештi, одне з найбiльш неочiкуваних тлумачень - час як ритмiчне оформлення творчого духу. Час - це буття письменника, буття лiтератури. Вiдтак i мистецтво для Е. ШтайТСера - це знаюче буття i будуче знання, не лише те, з чого "вчишся", але те, у чому "знаiш" i тому "екзистуiш", а лiтература - фокус спiльноти людського духу, осередок життя онтологiчного пiзнання, феноменологiя всеохопного буття.
Екзистенцiальна фiлософiя Мартiна Гайдеггера мала величезний вплив на Емiля ШтайТСера i як на iнтерпретатора творчостi видатних нiмецьких письменникiв. Доказом цього i, наприклад, тлумачення ним лiтературноi спадщини Едуарда Мьорiке (1804-1875) та Фрiдрiха Гельдерлiна (1770-1843). Докладному висвiтленню цього питання плануiмо присвятити нашi подальшi дослiдження.
ЛРЖТЕРАТУРА
1.Радченко О. Емiль ШтайТСер: одiссея духовних пошукiв// Вiсник факультету романо-германськоi фiлологii / За ред. Кемiня В.П. - Вил. 2. - Дрогобич, 2007. - С 188-198.
2.Радченко О. Емiль ШтайТСер як теоретик iманентноi iнтерпретацii художнього твору// Лiтературознавчий збiрник. - Вип. 23-24. - Донецьк, 2005. - С 40-51.
3. Радченко О. Основнi поняття поетики Емiля ШтайТСера// Науковi записки Харкiвського нацiонального педагогiчного унiверситету iм. Г.С. Сковороди. - Вип. 4 (48). Ч. 2. - Серiя "Лiтературознавство". - Харкiв, 2006.-С 98-115.
4..Гайдеггер М. Буття i час. - К., 2005