Аналiз фiлософських та лiтературознавчих поглядiв Е. ШтайТСера i М. Гайдеггера
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?квiдацiя класичноi теорii та встановлення натомiсть зовсiм нового погляду. Уже саме поняття "розумiння", яке традицiйно передбачало розмежування субiкта i обiкта сприйняття i стосувалось класичноi проблеми спiввiдношення обiктивноi дiйсностi та критерiю правди реципiiнта, набуваi в Гайдеггерiвськiй концепцii зовсiм нового значення. Фiлософ ототожнюi тут-буття iз субiктом, а це означаi, що субiкт i завжди вже субiктом чогось: неможливо помислити абсолютного, нi з чим не повязаного субiкта. Кожен субiкт завжди присутнiй у свiтi. Саме це покладено в основу поняття тут-буття - вiдношення до свiту, що передуi будь-якому мисленню. Це вiдношення М. Гайдеггер називаi розумiнням, iнтерпретацiiю якого й повинна займатись герменевтика. Вiдтак М. Гайдеггер проголошуi iднiсть субiкта та обiкта, тут-буття i свiту, яка знайшла свiй вияв у його поняттi "буття-у-свiтi". Звiдси випливаi висновок, що мав визначальний вплив на свiтобачення Е. ШтайТСера. Тут-буття, перебуваючи у свiтi, уже знаi дещо про цей свiт. Розумiння свiту вiдтак набуваi проекцiйного характеру, до того ж проекцiйнiсть тут означаi не створення якогось комплексного плану, а наявнiсть множинностi можливостей: тут-буття знаi, що щось настане, й iснуi вiдповiдно до цього знання, проте воно не знаi, що саме настане. Реальнiсть не може бути повнiстю обiктивована. Як ми конституюiмо ii за допомогою нашого мислення, мовлення, так вона конституюi наше сприйняття, наше розумiння й нашу мову. Розумiння - структурна частина людськоi екзистенцii. Ми не можемо стати iдентичними нi з реальнiстю, нi з самими собою, адже, щойно ми отримуiмо можливiсть пiзнати себе й вийти переможцем з певноi конкретноi ситуацii, одразу ж опиняiмось у новiй констеляцii. Людина як така завжди випереджуi себе, i апрiорно детермiнована, а ii свiдомiсть вiдповiдно призначена лише для проектування буття. Тому розумiння, як i тут-буття, завжди характеризуiться певною налаштованiстю (Gestimmtheit): ми розумiiмо певний предмет у ракурсi вже наявних у нашiй свiдомостi контекстiв залежно вiд того, хто ми такi (мiсяць сприймаiться романтиком зовсiм iнакше, нiж астрономом). Звiдси Е. ШтайТСер виводить безконечнiсть iнтерпретацiйних можливостей i того ж самого лiтературного твору рiзними реципiiнтами: "Кожен справжнiй, живий твiр мистецтва безмежний у своiх чiтких кордонах".
Програмна монографiя Е.ШтайТСера "Основнi поняття поетики" (1946) пересипана алюзiями на екзистенцiальну фiлософiю Мартiна Гайдеггера при визначеннi характерних рис лiричного, епiчного та драматичного [3]. Уже навiть технiка швейцарського лiтературознавця розкладати нiмецькi слова на морфеми (наприклад, поняття "Eingebung" (вселяння, натхнення, iнтуiцiя) - для позначення руху ззовнi всередину - iнспiрацiя) - одна з основних ознак стилю М. Гайдеггера i стаi в Е. ШтайТСера засобом пробитись крiзь традицiйне, заяложене значення слова до його чистого (первинного, буттiвого) значення. Поняття "стилю" в Е. ШтайТСера щiльно повязане з розумiнням "свiту" в М. Гайдеггера як особливого вiдношення людського духу до того, що цей дух сприймаi, як певного джерела налаштованостi сприйняття сущого - не простоi суми речей, якими займаiться певна людина, а порядку, виключно в якому щось може проявляти себе як таке. З Гайдеггерiвських понять "свiту", "провини" Е. ШтайТСер вiдтак виводить можливiсть драматичноi трагiчноi поезii: трагiчний герой усвiдомлюi кiнцевiсть цього свiту, готовий нести свою провину, яку М. Гайдеггер вважав невiдiмною частиною нашоi долi, i маi невблаганно послiдовний дух, який i веде героя до трагiчного, що мусить зруйнувати цей послiдовний дух. Його кiнець - у божевiллi чи самогубствi - у Гайдеггерiвському "нiщо".
Основоположне значення маi iще один постулат Е. ШтайТСера: "Лiричний, епiчний i драматичний (стиль) займаються тим самим сущим, потоком минущого, що тече безпричинно. Та кожний сприймаi його по-iншому". Тут поняття часу - мистецький вияв свiдомостi поета. Це манiфестацiя буття людини, яка знаходить своi родово-формальне вiдображення в рамках мистецтва: "Три вiдмiннi сприйняття вкорiненi в "первинному часi". Цей час -буття людини i буття сущого, якому людина як часова iстота надаi буття". Це пряма алюзiя на "Буття i час" М. Гайдеггера. Е. ШтайТСер наполягаi, що його поняття родiв повиннi функцiонувати як "лiтературознавчi позначення можливостей людського буття", i бере Гайдеггерову онтологiю за вiдправний пункт обТСрунтування своiх основних понять: "Як майбутнi робить можливим розумiння, а минуле настрiй, так третiй конститутивний структурний момент турботи, занепадання маi свiй екзистенцiйний смисл у теперiшностi". Це вiдповiдаi iдентифiкацii Е. ШтайТСером драматичного з майбутнiм, лiричного з минулим, а епiчного iз сучасним. У плинностi лiричного ми сприймаiмо минулiсть: усе приходить i минаi. Лiрик у потоцi настрою спогадуi минуле. Епiчне стосуiться повнiстю теперiшнього: епiк описуi, фiксуi те, що бачить довкола. Дистанцiйнiсть i логiчнiсть драматурга проектуi свiт, заглядаючи в майбутнi. РЖншими словами: "Лiричне буття спогадуi, епiчне показуi, драматичне проектуi". Проте ми вже згадували, що лiрик може спогадувати не лише минуле, а й теперiшнi i навiть майбутнi. Таку позицiю можна зрозумiти, лише виходячи з Гайдеггерових "екстазiв" часовостi (Ekstasen der Zeitlichkeit), якi виступають вiдображенням взаiмопроникнення трьох часових модусiв: те, що спогадуi лiрик, не стосуiться