Прагматизм Джона Дьюi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
нашоi краiни, то настСЦйна, бСЦльше того, навСЦть абсолютна, потреба у вСЦдродженнСЦ моральностСЦ й духовностСЦ народу створюСФ сприятливСЦ умови для вСЦдродження й деякого морального СЦдеалСЦзму, на вСЦдсутнСЦсть якого ще зовсСЦм недавно гСЦрко скаржилися деякСЦ поети, письменники й педагоги.
Але повернемося до Дьюi. МСЦркування Дьюi про виникнення матерСЦалСЦзму й СЦдеалСЦзму повиннСЦ були, мСЦж СЦншим, показати штучний СЦ навСЦть випадковий характер iхнього протистояння. Дьюi рСЦшуче виступаСФ проти такого протистояння, як СЦ проти будь-яких твердих границь мСЦж чим би те не було.
ВСЦн затверджуСФ, що всСЦСФi гранСЦ й у природСЦ, СЦ в суспСЦльствСЦ, СЦ в пСЦзнаннСЦ умовнСЦ й не остаточнСЦ. ДосвСЦд не знаСФ рСЦзких розпаданнСЦ на несумСЦснСЦ й непорСЦвняннСЦ сутностСЦ, тому що в ньому дСЦСФ принцип безперервностСЦ. Будь-яке обмеження тих або СЦнших СЦдей у виглядСЦ матерСЦалСЦзму або СЦдеалСЦзму, по Дьюi, неправомСЦрно.
РЖнший висновок з описаноi iм СЦсторСЦi грецькоi фСЦлософСЦi - це даремнСЦсть спроб знайти якСЦ-небудь вСЦчнСЦ незмСЦннСЦ сутностСЦ й абсолютне знання про iх.
Дьюi вСЦдмовляСФться визнати можливСЦсть абсолютного початку, абсолютноi СЦстини, якого-небудь абсолюту взагалСЦ. На його думку, все це вигадки таких фСЦлософСЦв, яких не влаштовувала необхСЦднСЦсть постСЦйного пошуку, постСЦйного експериментування й поступового руху вперед. Вони хотСЦли одержати все вСЦдразу в готовому й остаточному видСЦ: СЦ зроблене суспСЦльство, СЦ зроблене знання, СЦ зроблену мораль, СЦ остаточне вище благо (Summum bonun).
Один з важливих висновкСЦв, що Дьюi робить СЦз наведених мСЦркувань, складаСФться в запереченнСЦ iм незмСЦнностСЦ людськоi природи. ВСЦн уважаСФ теорСЦю незмСЦнностСЦ самоi безнадСЦйних СЦ песимСЦстичноi, СЦз всСЦх можливих доктрин (38,191). У випадку ii справедливостСЦ всяке утворення, на вСЦдмСЦну вСЦд навчання, було б безнадСЦйним завданням, СЦ будь-яка спроба вдосконалювання суспСЦльства була б приречена на невдачу.
РЖнший приклад вСЦдкидання Дьюi поняття абсолюту даСФ його вСЦдмова визнати яку б те не було СЦстину за остаточну й незмСЦнну. ВСЦн говорить, що кожна пропозицСЦя вСЦдносно СЦстини в остаточному пСЦдсумку СФ гСЦпотетичним СЦ тимчасовим, хоча значна кСЦлькСЦсть таких положень настСЦльки часто виявлялося безпомилковим при перевСЦрцСЦ, що ми вправСЦ застосовувати iх так, нСЦби вони були абсолютно вСЦрними. Але логСЦчно абсолютна СЦстина являСФ собою не пСЦддаСФться реалСЦзацСЦi СЦдеал, у всякому разСЦ СЦдеал, не реалСЦзований до того часу, поки не будуть зареСФстрованСЦ всСЦ факти, або, як формулюСФ Джемс, поки цСЦ факти не будуть зСЦбранСЦ в мСЦшок СЦ поки не буде виключена можливСЦсть подальших спостережень СЦ СЦнших даних досвСЦду.
Виходячи з подСЦбних передумов, Дьюi вживаСФ спробу описати й пояснити процес придбання знання СЦ його функцСЦонувань у ходСЦ людського досвСЦду. РЖншими словами, вСЦн претендуСФ на опис методу науки.
Саме загальне й основне завдання науки й наукового методу складаСФться, по Дьюi, у найкращому пристосуваннСЦ людини до середовища, у забезпеченнСЦ успСЦшноi людськоi дСЦi.
Дьюi не заперечуСФ можливостСЦ властивого ученим прагнення до безкорисливого знання, тобто до знання, що не ставить перед собою нСЦякоi безпосередньоi практичноi мети. Таке прагнення, безсумнСЦвно, маСФ мСЦсце, СЦ Дьюi вважаСФ, що це дуже добре, тому що воно допомагаСФ розвитку самих пСЦзнавальних засобСЦв СЦ способСЦв.
Однак цей вид пСЦзнавальноi дСЦяльностСЦ вСЦн уважаСФ вторинним, похСЦдним вСЦд основного його призначення - сприяти пристосуванню до середовища, рСЦшенню практичних завдань, що забезпечують виживання, СЦ бСЦльше того, удосконалювання, полСЦпшення умов життя, або в самСЦй загальнСЦй формСЦ - досвСЦду.
ОскСЦльки це завдання СФ, по Дьюi, що визначаСФ, те зрозумСЦло, що сам процес пСЦзнання й метод дослСЦдження повиннСЦ бути описанСЦ саме в термСЦнах такого пристосування й рСЦшення подСЦбних завдань.
Тому поняття, якСЦ використовуються в процесСЦ пСЦзнання й дослСЦдження, визначаються Дьюi не як вираження якихось загальних СЦстотних рис дСЦйсностСЦ, а як знаряддя, призначенСЦ для досягнення тих або СЦнших цСЦлей. Те ж ставиться до систем понять або до теорСЦй. Вони мають тСЦльки СЦнструментальне значення.
ВСЦдповСЦдно ця концепцСЦя Дьюi. так розумСЦюче й саме дослСЦдження, СЦ поняття, СЦ теорСЦi, одержала назву СЦнструменталСЦзму.
Тепер зрозумСЦло, що саме, СЦз цСЦСФi прийнятоi Дьюi точки зору, варто розумСЦти пСЦд СЦстиною. Якщо теорСЦя або то судження, якими ми користувалися для здСЦйснення нашого плану або мети, привели до успСЦшного результату, то ми - як би на подяку iм - будемо називати iх щирими, привласнимо iм такий хвалебний епСЦтет.
Таким чином, виявляСФться, що весь процес пСЦзнання цСЦлком можливо описати зовсСЦм в СЦнших термСЦнах, чим тСЦ, якСЦ звичайно застосовуються для цього.
ЗгадаСФмо про те, що Джемс говорив про фСЦлософСЦю: вона вчить бачити альтернативи. Тепер перед нами реальна альтернатива: те саме явище одержуСФ зовсСЦм рСЦзнСЦ СЦнтерпретацСЦi. Треба сказати, що певний резон у прагматистському варСЦантСЦ СФ. У ньому акцент перенесений на практичнСЦ результати, у той час як у традицСЦйному розумСЦннСЦ акцент робиться на чисто теоретичних результатах.
Тим, хто вихований у класичнСЦй традицСЦi, звичайно, ближче традицСЦйний погляд, що опираСФться на здоровий глузд, хоча й вСЦн не вСЦльний вСЦд труднощСЦв.
Треба мати на увазСЦ те, що прагматист буде вважати щирими практично тСЦ ж твердження, що й не-прагматисти. У цьому змСЦстСЦ нСЦякоi рСЦзницСЦ мСЦж ними немаСФ. Але СЦнтерпретацСЦя процесу пСЦзнання СЦ його результатСЦв, тобто СЦстини, буде досить рСЦзною.
Це, до речСЦ сказати, означаСФ, що фСЦлософСЦ