Прагматизм Джона Дьюi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
змСЦст. Це типово для прагматизму.
Ми не повиннСЦ забувати, що основна турбота Дьюi полягаСФ в тому, щоб допомогти людям у поступовому здСЦйсненнСЦ соцСЦальноi реконструкцСЦi шляхом застосування до суспСЦльного, у тому числСЦ морального життя, його прагматичного СЦнструментального методу. Правда, вСЦн називаСФ його науковим методом або методом розуму.
Дьюi постСЦйно пСЦдкреслюСФ емпСЦричний характер методу, що рекомендуСФться iм. ОскСЦльки цей же метод, з одного боку, застосовуСФться свСЦдомо й цСЦлеспрямовано, а, з СЦншого боку, йому доводиться переборювати всСЦлякСЦ труднощСЦ й опори того матерСЦалу, з яким вСЦн маСФ справу, вона стаСФ експериментальним.
Сприйнявши значною мСЦрою СЦдею плюралСЦстичноi, невизначеноi, мСЦнливоi й у той же час пластичноi, всесвСЦту в Джемса, Дьюi переносить цСЦ характеристики на досвСЦд людини, маючи на увазСЦ, як уже говорилося вище, людське життя. ДосвСЦд виступаСФ, у поданнСЦ Дьюi, як недостовСЦрний, часто небезпечний. У ньому немаСФ чого-небудь раз назавжди даного (а тому здатного стати вСЦрогСЦдно вСЦдомим). У ньому немаСФ нСЦчого непорушного, твердого, безумовного. Як у Джемса, у Дьюi досвСЦд повязаний з ризиком.
Однак, затверджуСФ Дьюi, людинСЦ й, насамперед, фСЦлософовСЦ завжди було властиво саме прагнення до стСЦйкостСЦ, непорушностСЦ, абсолютнСЦй вСЦрогСЦдностСЦ. Пошук вСЦрогСЦдностСЦ [так, до речСЦ, називаСФться одна з його книг] був властивий людям з тих пор, як вони почали фСЦлософствувати. ПершСЦ фСЦлософи в древнСЦй ГрецСЦi були вже залученСЦ в цей пошук.
Пошук рСЦшення цСЦСФi проблеми привСЦв до розходження двох типСЦв знання: эпистеме, як справжнього знання, СЦ докса, як думки людей, якСЦ до справжнього знання пСЦднятися не здатнСЦ.
Остаточне рСЦшення цСЦСФi пекучоi (хоча, на думку Дьюi, мнимоi) проблеми було знайдено Платоном. ВСЦн побачив неi у введеннСЦ миру особливих сутностей - СЦдей.
НавколишнСЦй нас реальний емпСЦричний мир мСЦнливий, текучий, нестСЦйкий. Але вСЦн СЦ не щирий, являСФ собою тСЦльки видимСЦсть СЦ СФ доля думки, що складаСФться на основСЦ почуттСФвих сприйняттСЦ. Навпроти, мир СЦдей вСЦчний СЦ однозначний. ПСЦзнання СЦдей, СЦ тСЦльки iх, СФ справдСЦ щирим, тому що воно абсолютно.
Якщо мир явищ, будучи почуттСФво даним, доступний кожному, то мир СЦдей, доступний тСЦльки деяким. ВСЦдкриття й пСЦзнання його вимагаСФ особливих здатностей проникати крСЦзь почуттСФвий мир СЦ розумовий погляд побачити вСЦчнСЦ СЦдеi, слабким СЦ неточним вСЦдблиском яких СФ речСЦ емпСЦричного миру.
Таким чином, подСЦлу миру на мир почуттСФвих речей СЦ мир СЦдей вСЦдповСЦдаСФ подСЦл пСЦзнання на два типи: недостовСЦрне - докса (думка) СЦ абсолютно достовСЦрне - споглядання СЦдей.
У свою чергу цСЦ два види пСЦзнання, по ПлатоновСЦ, виявляються властивим двом типам людей. ПочуттСФвСЦ речСЦ, як обСФкти нижчого виду пСЦзнання, доступнСЦ простим, неосвСЦченим людям, зайнятим фСЦзичною працею: ремСЦсникам, хлСЦборобам, торговцям СЦ рабам.
РЖдеi ж, як обСФкти вищого виду пСЦзнання, можуть вСЦдкритися тСЦльки вищому типу людей, утворених, зайнятою духовною дСЦяльнСЦстю, фСЦлософам.
ЗвСЦдси Дьюi виводить важливий наслСЦдок: оскСЦльки раби й простолюдини були зайнятСЦ винятково матерСЦальною дСЦяльнСЦстю, фСЦзичною працею, те й сама ця дСЦяльнСЦсть СЦ праця, у якому вона реалСЦзувалася, СЦ те, СЦз чим вона мала справу, тобто матерСЦальнСЦ речСЦ, - все це викликало почуття зневаги, а те й презирства.
Вища ж духовна дСЦяльнСЦсть, спрямована на СЦдеi, викликала повагу й повагу, як заняття кращих СЦ привСЦлейованих.
Це соцСЦальний подСЦл на нижчу матерСЦальну дСЦяльнСЦсть СЦ вищий духовну й вСЦдповСЦдний подСЦл людей, що займалися ними, СЦ послужило, уважаСФ Дьюi, джерелом подСЦлу на два типи свСЦтогляду: матерСЦалСЦстичне й СЦдеалСЦстичне.
Таким чином, по Дьюi, обох вони виникли СЦсторично в силу певних соцСЦальних умов СЦ iхнСФ протиставлення зберСЦгалося також досить довго, тому що довго ще залишався соцСЦальний подСЦл, як, скажемо, в епоху панування феодалСЦв.
Але цей час, уважаСФ Дьюi, уже пройшло, СЦ в сучасному демократичному суспСЦльствСЦ немаСФ ТСрунту для протиставлення розумовоi й фСЦзичного, або СЦдеальноi й матерСЦальноi працСЦ, або вСЦдповСЦдних видСЦв дСЦяльностСЦ. ЗвСЦдси треба, що протилежнСЦсть матерСЦалСЦзму й СЦдеалСЦзму застарСЦла й повинна бути вСЦдкинута.
З подСЦбними мСЦркуваннями Дьюi, неодноразово вСЦдтвореними в рядСЦ його робСЦт, погодитися важко, хоча зазначена iм протилежнСЦсть видСЦв дСЦяльностСЦ в древньому свСЦтСЦ дСЦйсно мала мСЦсце й, можливо, зробила якийсь вплив на розмежування мСЦж прихильниками двох фСЦлософських напрямкСЦв.
Але саме iхнСФ виникнення й формування повязане з фактичним СЦснуванням двох рядСЦв явищ СЦ процесСЦв у самСЦй людинСЦ, а тим самим СЦ у свСЦтСЦ, СЦ неможливСЦстю поки що звести iхнСЦй друг до друга. Раз СФ матерСЦальнСЦ й духовнСЦ явища, а роль других у життСЦ людей зростаСФ, то залишаСФться постСЦйна можливСЦсть при поясненнСЦ природи й миру виходити або з матерСЦальних явищ СЦ процесСЦв, приймаючи iх тим самим за первиннСЦ, або з СЦдеальних - з аналогСЦчним результатом.
Треба мати на увазСЦ також СЦ та обставина, що потреба в гуманСЦзацСЦi науки й технСЦки, що став настСЦльки настСЦйноi в наш час в усьому свСЦтСЦ, створюСФ додатковСЦ умови для негативного вСЦдношення до матерСЦалСЦзму. ЕкологСЦчна криза, у якому виявилося людство, показав, до чого може привести розумСЦння природи, як чогось принципово далекого людинСЦ, СЦ розгляд ii тСЦльки як предмета впливу, експлуатацСЦi й використання. Переконання в бездуховностСЦ природи, ii принциповоi протилежностСЦ людинСЦ, як духовнСЦй СЦстотСЦ, дозволяло зробити з нею все. що завгодно. До чого це привело, добре вСЦдомо.
Що стосуСФться