Правовий режим цінних паперів в Україні
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
ї всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною.
Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:
1) за емітентами (державні, приватні та змішані);
2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);
3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);
4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);
5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);
6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).
Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:
а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;
б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);
в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.
Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).
Отже, основними видами цінних паперів є:
акція;
облігація;
вексель;
чек;
ощадна книжка на предявника;
депозитний сертифікат;
опціон;
фючерс;
коносамент [41, c. 97-98].
Існує безліч класифікацій цінних паперів за різними критеріями. Деякі з них вважаються загальноприйнятими та традиційними, інші виглядають лише як окремі погляди юристів або економістів щодо системи цінних паперів. З другої групи класифікацій досить цікава точка зору Р. Гільфердінга, у відповідності з якою всі цінні папери у загальному сенсі містять у собі грошові суми. Виходячи з цього їх можна розділити на два основних види:
1.Кредитні цінні папери, тобто ті, на яких зазначена та сума грошей, замість якої вони видані.
2.Цінні папери, які містять у собі не суму грошей, а прибуток від неї. Другий від, у свою чергу, складається з цінних паперів, що:
а) приносять дивіденди;
6)мають фіксований відсоток.
Критерієм наведеної класифікації є принцип повернення грошової суми, яка міститься у цінних паперах, і, як наслідок, фіктивність капіталу, що у них відображається. Наведений критерій класифікації має економічну природу.
Серед юридичних критеріїв класифікації цінних паперів найважливішим виступає спосіб зазначення у них уповноважених осіб. Крім цього, цінні папери відрізняються за своїм змістом та особою боржника. Розглядаючи можливі способи зазначення у цінних паперах уповноваженої особи, ми повертаємося до критерію традиційної юридичної класифікації цінних паперів, про який вже йшлося. Ця класифікація більш розповсюджена за інші та прийнята як у доктрині, так і в законодавстві. Згідно з нею цінні папери поділяються на іменні, ордерні та на предявника.
Починаючи з 1993 року у правовій теорії почали зявлятися нові точки зору щодо питання, яке розглядається. Вивчивши позиції різних авторів, доцільно обрати класифікацію В. Білова, яка, на наш погляд, є досить цікавою. Вона займає з урахуванням як юридичних, так і економічних критеріїв проміжне положення серед уже відомих класифікацій. Автор пропонує поділ цінних паперів на три групи: інвестиційні, торгові та товаророзпоряджувальні. Він не ігнорує основної юридичної класифікації цінних паперів за способом легітимації особи, що їх тримає, але бере до уваги, крім того, їхні економічні характеристики.
При подібності позицій В. Білова та Р. Гільфердінга позиція останнього не викликає ніяких заперечень ні за змістом, ні за термінологією. З позицією ж В. Білова, при всій своїй юридичній та економічній обґрунтованості, ми повністю погодитися не можемо. Насамперед це стосується розгляду одного із видів інвестиційних цінних паперів, який В. Білов, за аналогією з російським дореволюційним правом та практикою, називає спеціальним терміном інскрипція. Під ним він розуміє державні цінні папери, що посвідчують факт надання державі на позикоподібних умовах грошової суми, і право особи, що тримає інскрипцію, вимагати по закінченню терміну позики повернення цієї суми, а також виплати одноразово або періодично майнового еквіваленту. З юридичної точки зору, зміст поняття інскрипції відповідає поняттю державної облігації. Проте державні цінні папери не можна відносити до групи інвестиційних, оскільки вони не є ризикованими завдяки високому ступеню гарантій з боку держави [43, c. 85-87].
Отже, виходячи зі змісту кожного з різновидів цінних паперів, вони, з урахуванням їхніх юридичних особливостей, можуть бути розподілені на три групи.
Перша група інвестиційні цін?/p>