Правове регулювання ринків фінансових послуг
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?стить таку норму: „Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління Національного банку та іншим службовцям Національного банку забороняється отримувати позики від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку.” З метою зясування змісту заборони, викладеної у вказаній нормі необхідно провести ґрунтовний аналіз декількох нормативно-правових актів, щоб окреслити коло субєктів від яких вказаним у нормі особам забороняється отримувати позики. По-перше, необхідно визначити поняття кредитних установ згідно з Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [17] і розібратися з питанням чи є банки кредитними установами відповідно до українського законодавства; по-друге, необхідно визначити, які саме з переліку установ, вказаних у Законі „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” мають право надавати позики або, кажучи мовою Закону, фінансові кредити. З цією метою необхідно застосувати і спеціальне законодавство, а саме: Закон України „Про банки і банківську діяльність” [12], „Про кредитні спілки” [19], „Про інноваційну діяльність” [28], тощо, вивчити питання щодо визначення поняття фінансового кредиту, відокремлення фінансового від інших видів кредитів. Тобто механізм реалізації цієї статті надто складний і недостатнє розуміння будь-якої з ланок даного механізму матиме наслідком невиконання вимог норми, а результатом притягнення до юридичної відповідальності. І навпаки, термінологія цієї норми, при достатньому її розумінні, дає можливості учасникам правовідносин, що виникатимуть у звязку з її реалізацією, навмисно ухилятись від виконання її вимог. Для вирішення такої і подібних проблем і необхідне формування точного понятійного апарату з якнайширшою деталізацією окремих його елементів. До речі, закони України та інші нормативно-правові акти виділяють небанківські фінансові установи окремо від фінансових установ (наприклад, Кримінальний кодекс України [6] (ст. 202 „Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю” Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” [33] (ст.2), Закон України „Про фінансовий лізинг” [34] (ст. 3), деякі інші закони, а постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового звязку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій" від 09.08.2002 № 297 [56] надає поки що єдине на цей час визначення небанківської фінансової установи, згідно з яким, - це юридична особа, яка відповідно до законодавства не є банком, надає одну або декілька фінансових послуг та яку внесено до відповідного державного реєстру фінансових установ у порядку, установленому законодавством України.
Для обґрунтування запропонованої вище класифікації фінансових установ на банки та небанківські фінансові установи оглянемо досвід Російської Федерації як країни, науковці якої дещо раніше розробили окремі поняття науки банківського права, більшість з яких вже сприйнята і російським законодавством. Згідно з Законом РФ "Про банки і банківську діяльність" [104] поняття банку ототожнюється з поняттям кредитної організації. Проте російський закон проводить класифікацію кредитних організацій, яка виділяє власне банки та небанківські кредитні організації.
Небанківською кредитною організацією, згідно зі ст. 1 Закону РФ "Про банки і банківську діяльність" [104] визнається кредитна організація, що має право здійснювати окремі банківські операції, передбачені вказаним законом. Звичайно, і в науці банківського права Росії є поняття, які мають неточності і критикуються російськими вченими, однак на даному етапі важливо перейняти сам принцип уточнення понятійного апарату науки банківського права та критерій для проведення класифікації фінансових установ в Україні.
Отже, якщо врахувати вказане, норма ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [17] мала б звучати наступним чином: „Фінансовою установою слід визначити юридичну особу, яка з метою отримання прибутку, збільшення або збереження вартості активів на підставі спеціального дозволу (ліцензії) уповноваженого державного органу здійснює одну або декілька операцій, що опосередкують надання фінансових послуг, дозволених законом для цього виду фінансових установ. Фінансові установи в Україні поділяються на банки та небанківські фінансові установи, до яких належать: кредитні спілки, ломбарди, лізингові та факторингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитно-гарантійні установи та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є здійснення фінансових операцій.”
За надання такого визначення проблема співвідношення понять „банк” та „фінансова установа” зводиться лише до того, що банк є фінансовою установою, і, як наслідок, поняття банку є вужчим, ніж поняття фінансової установи. За умови надання поняттю фінансових установ досить широкого та досить узагальненого змісту, воно охоплюватиме поняття банку без спотворення сенсу останнього та приховання специфіки банківської діяльності. Таке поняття надасть можливість його самостійного використання у законодавстві без необхідності окремого виділення банків у будь-яких контекстах та словосполученнях. Узагальнене поняття сприйматиметься однозначно всіма субєктами, що за?/p>