Правове регулювання ринків фінансових послуг
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?я фінансових установ та ліцензування їх операцій”;
“ Стаття 34. Обовязковість ліцензування
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг у межах своєї компетенції видає ліцензії на здійснення фінансовими установами:
- операцій зі страхування;
- операцій з фінансовими активами у сфері недержавного пенсійного забезпечення;
- операцій з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;
- будь-яких інших операцій фінансових установ, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Здійснення видів діяльності, зазначених у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні видів діяльності, зазначених у частині першій цієї статті, без ліцензії притягаються до відповідальності згідно із законами України.
Ліцензія, яка надається для здійснення операцій фінансової установи, не може передаватися третім особам.”
Таким чином, розглянувши теоретичні засади створення фінансових установ та ліцензування їх операцій, можна вказати на нерозривний взаємозвязок заключного етапу створення фінансової установи її державної реєстрації та ліцензування операцій фінансової установи. По-перше, немає сенсу створення фінансової установи без наміру провадження останньою операцій на ринках фінансових послуг, а по-друге, і державна реєстрація фінансової установи, і ліцензування її операцій у тісному звязку визначені формами державного регулювання ринків фінансових послуг (ст. 20 Закону України “Про державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст. 66 Закону України “Про банки і банківську діяльність” у застосуванні до регулювання банківської діяльності).
Зважаючи на це, та з метою запобігання виникненню колізій у законодавстві та суперечливостей в науці фінансового права, пропонуємо застосування терміну “легітимація фінансових установ.” Наведемо ряд аргументів на користь цієї позиції.
Починаючи висвітлення змісту легітимації фінансових установ, слід вказати, що термін “легітимація” не є широковживаним у правовій літературі, а стосовно узаконення діяльності фінансових установ вжиття цього терміну є новацією, яку належить обґрунтувати, досліджуючи дане питання.
За загальноприйнятим розумінням щось є легітимним, якщо воно існує згідно із законом в широкому розумінні останнього.
Суть легітимації як правового явища виражається у тому, що з семантичного боку це слово означає активну дію та походить від слова „легітимність” (законність).
Вказане поняття відоме юридичній науці це з часів римської імперії. У римському праві легітимацією називалась процедура узаконення власних дітей, народжених поза шлюбом.
У ХІХ столітті Малий енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона, що був відомий того часу і використовується сьогодні, вживає та визначає поняття легітимації як підтвердження повноваження, правоздатності. Цей словник також дає і інше значення поняття легітимації документ, що підтверджує дане право.
Поняття легітимації має і інші значення: визнання чи підтвердження законності якого-небудь права або повноваження; документ, що підтверджує це право або повноваження; визнання або підтвердження законності державної влади, якого-небудь соціального інституту, статусу, повноважень, що спираються на прийняті у даному суспільстві цінності. Легітимацією, згідно з юридичною енциклопедією, є процедура громадського визнання певного субєкта чи факту.
Залежно від сфери діяльності та організації державного управління в різних державах поняття легітимації набуває специфічного змісту. В державах, в яких не існує паспортної системи, легітимація є формою ідентифікації, посвідчення особи шляхом предявлення певного документа. У цивільному праві багатьох держав легітимація це підтвердження прав або повноважень особи на здійснення окремих дій: (наприклад, на одержання платежу). В цьому випадку, з нашого погляду, цілком справедливо вести мову про легітимацію фізичних осіб.
Поняття легітимації є надто різноплановим, таким, що має багато відтінків, тому в юриспруденції воно вживається у різних значеннях.
Вказаний термін використовується у галузях цивільного, господарського та цивільно-процесуального права: активна легітимація це право предявлення позову, тобто надання доведених прав на предявлення позову, обґрунтованість юридичної компетентності позивача, а пасивна легітимація доведене право відповідати за позовом. Ці види легітимації у цивільному процесі виникли ще у 19 сторіччі.
Окремі юристи, незважаючи на пряме походження слова „легітимація”, „легітимний” від слова „закон”, вважають, що легітимація часто взагалі не має відношення до закону, а іноді і протирічить йому. В.Є.Чиркін, наприклад, пояснюючи співвідношення понять „легалізація та легітимація державної влади” виходить з того, що легітимація це процес часто неформальний, процес, через який державна влада набуває властивості легітимності, тобто стан, що виражає правильність, виправданість, доцільність, законність та інші сторони відповідності конкретної державної влади настановам, очікуванням особистості, соціальних та інших колективів, суспільства в цілому.
Використовуючи визначення В.Є.Чиркіна, можна визначити легітимацію як нада