Правове регулювання ринків фінансових послуг
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?их установ”, а саме: “ліцензування банків”, “ліцензування банківської діяльності”, “ліцензування діяльності банків”, “ліцензування фінансових установ”, “ліцензування діяльності фінансових установ”, “ліцензування діяльності з надання фінансових послуг”. Однією з цілей даного дослідження є надання відповіді на питання чи всі вживані поняття є правильними і коректними з правової точки зору.
Отже, повертаючись до аналізу ст. 2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, зазначимо, що спеціальними законами, які регулюють відносини ліцензування у сферах банківської діяльності та діяльності з надання фінансових послуг, є Закон України “Про банки і банківську діяльність” та Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Розділ ІІ Закону “Про банки і банківську діяльність” присвячений створенню, державній реєстрації, ліцензуванню діяльності та реорганізації банків, а глава 3 Закону має назву “Державна реєстрація та ліцензування банків”.
Порівняємо поняття “ліцензування банків”, “ліцензування діяльності банків” та “ліцензування банківської діяльності”. Незважаючи на застосування поняття “ліцензування банків” в науковій літературі, воно не визначається авторами. Проте вказане поняття, з нашого погляду, є недостатньо коректним з точки зору науки банківського права, оскільки неможливо піддати ліцензуванню власне банк як юридичну особу.
Розмежовуючи поняття “ліцензування банківської діяльності” та “ліцензування діяльності банків” слід, на нашу думку, акцентувати увагу на тому, що ліцензуванням банківської діяльності є процедура отримання банківської ліцензії, яка оформлює наступні банківські операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Таке розуміння повністю узгоджується з поняттям банківської діяльності, наведеним у ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Поняття “ліцензування діяльності банків” є більш широким, під ним необхідно розуміти крім ліцензування банківської діяльності, також оформлення письмовим дозволом інших банківських операцій (за винятком операцій, що здійснюються на підставі банківської ліцензії), ліцензування тих видів діяльності банку, які підлягають ліцензуванню не Національним банком України, а іншими державними органами (наприклад, Міністерством фінансів України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку). Однак і останнє поняття є недостатньо чітким. Так, банк може здійснювати такі види діяльності, які взагалі не підлягають ліцензуванню: купівля-продаж майна для власних потреб, здавання майна в оренду, реклама банку і банківських послуг, створення дочірніх банків, тощо.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що найбільш правильним у сфері банківської діяльності є застосування поняття “ліцензування банківських операцій”. Ліцензування банківських операцій означає процедуру, порядок, процес оформлення банківською ліцензією та письмовим дозволом широкого спектру (або всіх) банківських операцій. Зважаючи на це, та з урахуванням того, що національний банк України має ліцензійні повноваження лише стосовно банківських операцій, пропонуємо внести зміни в Закон України “Про банки і банківську діяльність”:
- назву розділу ІІ викласти в наступній редакції: “Створення, державна реєстрація банків. Ліцензування банківських операцій. Реорганізація банків”;
- назву глави 3 розділу ІІ викласти в наступній редакції: “Державна реєстрація банків та ліцензування банківських операцій”;
- у ст. 66 слова “реєстрація банків та ліцензування їх діяльності” замінити на “державна реєстрація банків та ліцензування банківських операцій”.
Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” навіть своєю назвою підтверджує, що ліцензування у сфері надання фінансових послуг може стосуватись саме фінансових послуг, а не фінансових установ чи діяльності фінансових установ, як і у випадку банків. Враховуючи, що згідно зі статтею 1 цього Закону фінансовою послугою є операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Однак вжиття поняття “ліцензування фінансових послуг” або “ліцензування діяльності з надання фінансових послуг” є не цілком коректним з юридичної точки зору, оскільки трактуючи з погляду науки поняття фінансової послуги, до нього, (за аналогією з банківськими послугами) можна включити послуги консультаційного, інформаційного характеру, що не підлягатимуть ліцензуванню. Тому, на нашу думку, спираючись на підсумований матеріал, що стосується банків, слід застосовувати поняття “ліцензування операцій фінансових установ” як таке, що найбільш чітко характеризуватиме процес ліцензування у цій сфері та відповідатиме наведеному вище поняттю фінансової послуги.
Враховуючи зазначене, пропонуються наступні зміни до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”: