Поява робітничих організацій в Україні
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
Контрольна робота на тему:
Поява робітничих організацій в Україні
Організаційні засади пролетарського руху в Україні складалися значно пізніше, ніж у європейського робітничого класу. Це пояснюється особливостями соціально-економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, традиціями господарювання і суспільної самодіяльності. У процесі формування робітничого класу України він вступав у систему різноманітних звязків з різними суспільними інституціями: державними органами, працедавцями, посередниками, іншими соціальними верствами. Інтегруючись в систему суспільних відносин, пролетарі змушені були жити й діяти у рамках певних законів та загальноприйнятих норм, традицій, звичаїв, водночас виробляючи власне соціальне кредо і стиль поведінки. Постійно контактуючи з організованими підсистемами (підприємцями, державними установами, управителями, орендарями) робітники поступово усвідомлювали необхідність консолідованих, узгоджених, продуманих дій, спрямованих на захист своїх соціально-економічних інтересів. Посідаючи власну, досить чітко окреслену нішу, пролетаріат виробляв специфічні, притаманні лише йому погляди на державу, економіку, політику, освіту, культуру, релігію. Завдяки цьому формувалася корпоративно-класова свідомість, особливий менталітет робітництва. Більш стрімко цей процес відбувався в середовищі робітників, зайнятих на технологічно й технічно складному виробництві, що вимагало певного рівня знань, умінь та навичок, у металургії, металообробній галузі, друкарській справі, на транспорті.
Так, загальноосвітній рівень залізничників дозволяв їм не лише переводити стихійне невдоволення в організоване русло протестів, а й висувати зі свого середовища власних активістів, спроможних формулювати їх вимоги, вести переговори з керівництвом і впливати на свідомість пролетарських мас. Одним з таких робітничих лідерів став Ф.Ф.Народницький, який у травні 1882 р. склав прокламацію до робітників залізничного депо в Ромнах на Полтавщині. В її тексті зокрема розяснювалися дії керівництва останнього та пропонувалися засоби протидії йому. "Начальство наше, писав Народницький, у вигляді економії вирішило зменшити верстові й премію. Економія ця піде на користь суспільства, а також на користь нашого начальства, яке за пошук засобів до скорочення штатів і зменшення заробітків отримує від суспільства збільшення жалування й нагородні... Чому їм захотілося відбирати в нас частину верстових та премії? Чому для економії суспільства, про яке вони так турбуються, не зменшать своїх зарплат і не відмовляться від нагородних? Це тому, що вони можуть чинити опір, у них знайомства, звязки. А хто ж буде клопотатися за нас? Ніхто, тільки самі можемо щось зробити для себе. Сподіваємося, що наш приклад наслідуєте й ви, товариші, тому що тільки діючи разом та дружно, можна знайти порятунок від утисків начальства. Ким замінить нас начальство, якщо одного чудового ранку на паровозі не виявиться жодної бригади?"
Прокламації як форма революційної пропаганди до того використовувалися в основному народниками. Поява і поширення такого засобу впливу на робітників свідчили про формування корпоративних, усвідомлених інтересів пролетарських мас. Однак у 70 - на початку 80-х pp. робітничий рух значною мірою знаходився ще під ідейним впливом революційних народників. Гуртки "чайковців" у Києві й Одесі з початку 70-х pp. активно працювали в робітничому середовищі: створювали нелегальні бібліотеки, розповсюджували отриману з-за кордону та надруковану на території Російської імперії літературу. Як правило, пропагандистами були студенти, молоді вчителі, представники інших "вільних професій". Брошури і книги, які поширювалися й читалися робітникам, розкривали сутність капіталістичної експлуатації, містили рекомендації, як боротися за свої інтереси. Наприклад, серед матеріалів, які були вилучені у робітників київського передмістя Деміївки, значилися: "Безоброчный" П.Д. Нефедова, "Бог, да сам не будь плох" Л.О. Тихомирова, "Сказка о копейке" С.М. Степняка-Кравчинського, "Беспутный" В. Майнова, "Хитрая механика. Правдивый рассказ, откуда идут мужицкие денежки", "О том, что такое голод и как себя предохранить от его гибельных последствий", "Кто и как дешево добывает деньги?" В.Є.Варвара, народницька газета "Работник". Крім того, серед робітників поширювалися журнал та газета "Вперед!". Всі перелічені видання друкувалися за кордоном російськими політичними емігрантськими гуртками і переправлялися в Росію й Україну нелегально. Одна наявність такої "протидержавної" літератури загрожувала серйозними неприємностями та переслідуваннями з боку поліції. Незважаючи на небезпеку, робітники охоче переховували і читали її, оскільки це була чи не єдина можливість ознайомитися з життям пролетарів інших регіонів імперії й за кордоном, перейняти їх досвід боротьби проти експлуататорів.
Під впливом інтелігенції робітники вживали практичних заходів до утворення керівних центрів страйкової боротьби, кас взаємодопомоги, бібліотек. У 1875 р. внаслідок обєднання нелегальних політичних гуртків, діяльності бібліотеки та каси взаємодопомоги в Одесі сформувався "Південноросійський союз робітників" на чолі з Є. Заславським. Основні програмні положення його було сформульовано у стату