Поява робітничих організацій в Україні
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ознайомитися з їх програмними гаслами і положеннями, методами революційної боротьби.
На сходках ідеї революційного народництва й соціалістів потрапляли у робітниче середовище та популяризувалися їх учасниками в трудящих масах. Однак головне, що виносили звідти робітники, це переконання у тому, що лише організовані виступи проти урядової політики і підприємців можуть принести покращення їх становища. Запорукою успіху мало бути створення широких, масових обєднань пролетаріату, головним завданням яких стане соціально-економічний захист людини праці.
Київські робітники вступали до гуртка, що був відгалуженням "Всеросійської соціально-революційної організації" (О. Хоржевська, М. Воронов, Г. Олександров та інші), гуртків І. Савченка, В. Дебагорія-Мокрієвича, одеські пролетарі до гуртка СЛіона.
Кінець 70-х початок 80-х pp. ознаменувався переходом частини народників до тактики політичного терору. Разом з тим і народовольці й чорнопередільці продовжували пропаганду серед робітників. Арештований поліцією народник В.В. Світич на допиті розповів, що він пояснював останнім зміст забороненої літератури, вживаних алегорій на прикладі опосередкованих податків. Його розповіді падали на придатний грунт, оскільки слухачами були сезонні робітники, що мали земельні наділи та сплачували різноманітні податки.
Під час так званого "процесу 193-х" над учасниками революційного руху зясувалися подробиці діяльності М.О.Жебуньова серед робітників Одеси та Євпаторії, що викликало їх виступ проти власників підприємств П. Александрова і Ф. Семенова, робітників залізничних майстерень та вовномийні купця В.Алексеева. Народовольці стали ініціаторами організації робітничих гуртків у Херсоні. їх члени знайомилися зі станом справ у державі, політичною літературою, робітничим питанням, а потім вербували інших пролетарів у нові гуртки. Всі останні підтримували між собою звязки, а через делегатів зносилися з представниками "Південноросійського робітничого союзу", партії "Народна воля". Одним з гуртків керував механік залізничного училища.
Пропагандою й розповсюдженням "шкідливої" літератури займався серед робітничого люду Сімферополя студент Новоросійського університету С. Диковський, а серед робітників Городищенського цукрозаводу на Черкащині студент Київського університету Л. Семиренко. Народники активно пропагували свої ідеї в середовищі робітників київського "Арсеналу" та залізничників. Там же агітували представники різних груп соціа-лістичного напряму. У липні 1879 р. київський військово-окружний суд розглянув справу арсенальця І. Зубрицького. Рано втративши батьків, він навчався в Летичівському повітовому училищі й з 14 років працював у слюсарних майстернях. Шляхом самоосвіти він сформувався як особистість з виразною громадською позицією. На суді він так пояснював свої погляди: його мета полягає в тому, щоб покращити становище робітників. Для цього слід організувати "асоціації для робітників", причому уряд повинен фінансувати їх, а коли вони зміцніють, зможуть повернути витрачені на їх влаштування кошти. Крім того, Зубрицький вважав, що одним з важливих засобів досягнення мети є шкільна освіта робітництва, яка допоможе йому усвідомити своє становище і виробити відповідні заходи щодо його покращення. Він також дорікав, що у школах не вивчають такі книги, як "Исторические письма" Миртова (псевдо ідеолога революційного народництва ПЛ. Лаврова), "Положение рабочего класса" В.В. Берві-Флеровського (вченого-економіста та громадського діяча), в яких розкриваються механізми дії капіталістичного господарювання й експлуатації. Популяризація ідеї визволення пролетаріату від гніту коштувала І.Ф. Зубрицькому робочого місця і свободи. Проте діяльність гуртків, до одного з яких він належав, продовжувалася. Це свідчило про зростаючу класову свідомість найманих робітників, їх прагнення до згуртованих, координованих дій.
У 1880 р. в Києві виник нелегальний гурток народницького напряму "Південноросійський робітничий союз". Програма, складена колишніми членами "Чорного переділу" Є.М. Ковальською та М.П. Щедріним, передбачала здійснення трудящими докорінного соціального, "економічного перевороту", внаслідок якого земля, фабрики, заводи, стануть загальнонародною власністю й перейдуть у користування робітничих і селянських асоціацій. У програмі соціальні вимоги домінували над політичними. Водночас її автори не зуміли виокремити специфічні завдання робітничого класу, хоча серед засобів боротьби на перше місце висувався "фабричний", а також політичний терор. Союз розгорнув пропагандистську діяльність в середовищі робітників-арсенальців та залізничників Києва.
Після арешту Є.М. Ковальської й М.П. Щедріна "Союз" очолили С.М. Богомолець, П.Й. Іванов, І.М. Кашинцов та О.І. Преображенський. Вироблена ними нова програма ставила за мету "досягнення соціально-економічного перевороту, здійсненого народом". Створивши підпільну друкарню, організатори гуртка випускали прокламації, що розповсюджувалися на підприємствах. Одна з них, датована 17 серпня 1880 p., адресувалася інспектору київського "Арсеналу". Починалася вона переліком зловживань представників адміністрації, вказівкою на відсутність підстав для 12-годинного робочого дня.
Зміст прокламацій та їх спрямування дозволяють стверджувати, що "Південноросійський робітничий союз" значною мірою виконував функції професійної спілк?/p>