Поява робітничих організацій в Україні
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ініціативи ліберально настроєних власників, каса обєднала кваліфікованих, високооплачуваних набірників і друкарів, а також лікарів, адвокатів, купців, чиновників. Залежно від розміру внесків учасники поділялися на "постійних почесних членів", "почесних" та "загальників". Робітники вважалися "дійсними" членами каси, а представники низькооплачуваних спеціальностей (палітурники й ін.) не могли користуватися її послугами.
Каса створювалася з метою надання фінансової допомоги і безповоротних виплат на випадок смерті годувальника родинам та сиротам, а також медичної допомоги й пільгового придбання товарів. 1885 р. обєднання набуло назви "Товариство взаємної допомоги набірників". Залучивши до свого складу харківського губернатора, архієпископа і заможних купців, "Товариство" отримало значні кошти для соціальної підтримки нужденних членів.
У серпні 1883 р. в Харкові зареєстровано "Товариство взаємодопомоги прикажчиків", створене зусиллями службовців середньої та вищої ланки, а також кількома власниками торговельних підприємств. Організація надавала матеріальну, медичну, юридичну допомогу бідним, хворим, пристарілим членам. У 1906 р. на базі товариства виникла профспілка прикажчиків, яка діяла до 1917 р. Обидва товариства підтримували звязки між собою, інформували одне одного про хід справ23.
Каси і товариства взаємодопомоги надавали підтримку не лише своїм членам, а й іншим, кому вона була конче необхідна. Так, 9 вересня 1889 р. селянка Т.Г.Трукова звернулася з письмовою заявою до Ради "Товариства допомоги гірникам Півдня Росії", в якій повідомлялося про смерть її 12 річного сина на шахті, де він працював коногоном. Керівництво обєднання зі співчуттям поставилося до жінки, яка втратила не лише сина, а і будь-які засоби до існування.
Траплялися випадки, коли Рада "Товариства" відмовляла прохачам. Так, на клопотання шахтаря з 16-річним стажем
Корсунської копальні (м. Горлівка) Ф.Ярового, який отримав професійні хвороби і став непрацездатним, накладено резолюцію: "1. За обмеженості коштів гірничих робітників видачі допомоги хворим навряд чи можливі. 2. Залишено без наслідків".
З подібним формулюванням відмовлено у фінансовій підтримці родині О.Андрущенка, що загинув під час обвалу на Черкаському руднику й залишив стару матір, дружину і 6 неповнолітніх дітей без будь-яких засобів до існування. Черкаське волосне правління Словяносербського повіту Катеринославської губернії надіслало до Ради "Товариства" спеціальне подання, однак брак коштів чи небажання керівництва подати допомогу залишили осиротілу родину без підтримки.
Інколи каси взаємодопомоги виникали з метою підтримки страйкарів. Саме таку мету переслідував слюсар А.Макарович, який у свої 25 років встиг попрацювати на підприємствах Парижа, Чикаго, Нью-Йорка, а повернувшись до Одеси, розповідав, що порівняно вищого життєвого рівня французькі та американські пролетарі домоглися шляхом страйків. Щоб не потерпати від голоду під час акцій протестів, він пропонував створити робітничу касу зі щотижневих 25-копійчаних внесків. Зібрані кошти зберігалися в ощадній касі. Однак оскільки все це робилося нелегально, робітники забрали свої внески, й каса самодопомоги перестала існувати. Поліція ще до рішення судових інстанцій, які інкримінували Макаровичу утворення протизаконного товариства, заборонила йому надалі проживання в Одесі.
Кілька допомогових інституцій займалися доброчинністю. 1894 р. у Харкові зявилося "Товариство взаємодопомоги осіб, що займаються письмовою працею" з благодійницькою орієнтацією. Однак воно працювало досить пасивно.
А от за задумом засновників "Товариства ремісничих робітників" воно мало активно діяти і допомагати трудящим. У статуті організації не було обовязкового в такому разі пункту про попередній дозвіл державних органів на збори її членів: достатньо було сповістити про це владу. "Товариство" охоплювало робітників паровозобудівного заводу, залізничних майстерень та заводів Гельферіх-Саде, Мельгозе, Пільстремо, Бельгійського товариства, Трепке. На відміну від інших подібних обєднань, "Товариство" було створене без участі підприємців. Очолив його технік-залізничник Ф. Кондратьев, який мав досвід революційної діяльності в Іваново-Вознесенську, за що був звідти висланий. На початку обєднання обмежувалося видачею позичок у розмірі 10-25 крб., які слід було повернути. Внаслідок фінансових труднощів було вирішено залучити до його лав власників підприємств, губернатора, директорів заводу Гельферіх-Саде й паровозобудівного заводу П. Ріцоні.
До Російської імперії ідеї колективного захисту соціально-економічних прав трудящих імпортувалися із західних країн. Саме тому найшвидше вони поширювалися у портових містах. Робітники-мігранти і члени корабельних команд переймали досвід зарубіжних колег та переносили його на різне підґрунтя. Свою роль відігравали й зусилля міжнародних організацій. Поліція відстежувала ці прояви і вживала відповідних кроків. В одному з донесень начальнику жандармського управління Одеси від 8 січня 1898 р. повідомлялося: "У Департаменті поліції одержано дані, що англійські соціалісти, зацікавившись робітничим рухом в імперії, мають намір вжити ряд заходів з метою завязати зносини з російськими робітниками і залучити їх до участі у міжнародній федерації. З цією метою перекладено нині на російську мову "Статут Міжнародної Федерації кор