Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство

Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство

рання та такі, які окрім кримінального покарання передбачають також й інші міри кримінально-правового характеру.

Санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу може містити вказівку як і лише на верхню межу покарання, так і верхню та нижню межі. Що ж стосується санкції кримінально-правової норми, то вони не можуть вказувати на лише верхню чи нижню межі, в них завжди вказано як на верхню, так і на нижню межі. Це дає можливість стверджувати, що санкції Кримінального кодексу України носять відносно-визначений характер.

Виділяють також види санкцій: прості які передбачають лише один вид основного покарання та складні які передбачають декілька видів покарання. Складні санкції поділяють також на ті, які містять одне основне й одне або кілька додаткових покарань (кумулятивні) та ті, які містять кілька видів основних покарань (альтернативні), а також ті, які містять кілька видів основних покарань і додаткове покарання (альтернативно-кумулятивні). Зважаючи на чинний Кримінальний кодекс, кумулятивні та альтернативно-кумулятивні санкції можуть передбачати одне додаткове покарання, яке може бути як обовязковим, так і факультативним. Що ж стосується кумулятивних санкцій, то вони бувають такі, які одночасно передбачають декілька обовязкових покарань, обовязкове й факультативне додаткові покарання.

Варто також зазначити те, що характерними особливостями кумулятивних та альтернативних санкцій є те, що їхні межі залежать не лише від видів та розмірів покарань, які в них передбачені, а й від того, чи є додаткове покарання обовязковим або факультативним.

Особливості застосування окремих видів покарань зумовлюють необхідність виділення так званих обмежених меж караності. Так, наприклад, громадські й виправні роботи не можуть бути застосовані до осіб, які досягли пенсійного віку (ч. 3 ст. 56,ч. 2 ст. 57 Кримінального кодексу). Тому, наприклад, у випадку, коли за ст. 123 Кримінального кодексу засуджується особа, яка досягла пенсійного віку, мінімальна межа санкції буде дорівнювати одному року позбавлення волі, незважаючи на те, що санкція ст. 123 Кримінального кодексу містить й інші, більш мякі види покарання (громадські роботи, виправні роботи, обмеження волі), які, однак, згідно положенням ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 61 Кримінального кодексу не можуть бути застосовані до даної категорії засуджуваних. У такому випадку межі призначення покарання будуть більш вузькими.

Частина 3 статті 102 Кримінального кодексу України встановлює максимально припустимі строки призначення позбавлення волі до неповнолітніх за вчинення злочинів певної категорії тяжкості. Так, за вчинення повторно злочину невеликої тяжкості позбавлення волі може бути призначене на строк не більше двох років, за злочин середньої тяжкості на строк не більше чотирьох років, за тяжкий злочин на строк не більше семи років, а за особливо тяжкий, що поєднаний з умисним позбавленням життя людини на строк до пятнадцяти років. Тому, коли неповнолітній вчиняє злочин, передбачений частиною 4 статті 186, то межі караності його діяння будуть дорівнювати позбавленню волі на строк від пяти до семи років, тобто будуть більш вузькими.

Згідно з ч. 4 ст. 49 Кримінального кодексу питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. Таким чином, закон, забороняючи застосовувати довічне позбавлення волі в зазначених випадках, тим самим знижує верхню межу караності злочинного діяння, порівняно з рамками санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене. Тому в таких випадках також можна говорити про призначення покарання в більш вузьких рамках, ніж це передбачено у відповідній санкції статті.

Також, існують винятки із загального правила коли незважаючи на положення про призначення покарання в межах санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, суд не може призначити покарання із дотриманням такої вказівки, так як існує пряма заборона, яка встановлена іншими нормами кримінального закону. Коли вагітна жінка вчиняє злочин, передбачений статтею 128 Кримінального кодексу, то ні передбачені виправні роботи, громадські роботи чи обмеження волі суд призначити не може, так як це прямо забороняється частиною 3 статті 56, частиною 2 статті 57 та частиною 3 статті 61. Залишається звільнити засуджену від кримінальної відповідальності. За таких обставин, видається за необхідне або розширити сферу застосування окремих видів покарання. Достатньо позитивним явищем, у таких випадках виступає стаття 69 КК України, в якій зазначається, що за наявності кількох обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, або перейти до іншого, більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України.

У випадках, коли суд виходить поза максимальні межі санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, він, таким чином, призначає більш суворе покарання. Варто зазначити, що позбавлення права обіймати певні посади або