Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
? законодавчого переліку покарань. Тому цей перелік являє собою своєрідні сходинки покарань, у якій кожному окремому виду покарання відведений певний щабель, який відповідає ступеню його суворості. На верхньому щаблі цих сходів знаходиться найменш суворий вид покарання (штраф), а на нижньому найбільш суворий (довічне позбавлення волі). При цьому, позитивною новелою чинного Кримінального кодексу України є те, що в ньому включені до системи покарань і, відповідно, розташовані в порядку від найменш суворого до найбільш суворого всі передбачені ним види покарань: як основні, так і додаткові, як загальні, так і спеціальні.
Отже, за чинним кримінальним законодавством України, в якому законодавець, в цілому, відобразив рівень пізнань вітчизняної кримінально-правової науки, штраф визнається найменш суворим видом покарання і саме тому він і поміщений на перше місце в переліку покарань у ст. 51 Кримінального кодексу України.
Якщо стосовно тих покарань, які повязані з обмеженням особистої волі особи, яка вчинила злочин (а саме: арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі), а також конфіскації майна у криміналістів ніколи не виникає сумнівів щодо їхньої більшої суворості порівняно зі штрафом, то стосовно деяких інших видів покарання в окремих криміналістів виникають сумніви в тому, що штраф є порівняно з ними менш суворим.
Так, наприклад, В.П.Козирєва, О.В.Курц і А.Трахов вважають, що штраф є більш суворим покаранням, порівняно з виправними роботами. На обґрунтування такого судження наводяться, зокрема, наступні аргументи. Так як виправні роботи передбачають можливість утримання з заробітку засудженого від пяти (за Кримінальним кодексом України від десяти) до двадцяти відсотків і не більш того, це говорить про відносну мякість і гуманність даного виду покарання. У ситуації, коли заробітна плата в нашій країні рідко буває стабільною, утримання не більш двадцяти відсотків заробітної плати незалежно від її підвищення або зниження гарантує засудженому, що він не виявиться на грані розорення внаслідок виконання покарання у виді виправних робіт. Навпаки, при призначенні штрафу, його сума може бути значною. І незважаючи на те, що штраф був призначений з урахуванням матеріального стану засудженого, виконання штрафу вплине на фінансовий стан засудженого, оскільки штраф повинен бути відчутним для засудженого. Вочевидь, що якщо слідувати такій логіці, то більш мяким порівняно зі штрафом слід визнати і таке передбачене Кримінального кодексу України покарання, як громадські роботи, оскільки воно визнається більш мяким порівняно з виправними роботами.
Проте, повністю погодитися з подібним висновком, не видається можливим. Виправні роботи є, як відомо, комплексним видом покарання. При їх застосуванні обмежується не тільки і не стільки право власності засудженого на певний відсоток отримуваної ним заробітної плати, але застосовується ще й ціла низка інших правообмежень, передусім, повязаних з правом на працю, а саме : засудженим особам протягом строку відбування покарання забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України (ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу України тощо. Викладене не дає можливості погодитися з тими криміналістами, які умовно іменують виправні роботи штрафом, розтягнутим у часі. Це окремий вид покарання, якому властиві самостійні правообмеження. І обсяг цих правообмежень перевищує обсяг правообмежень при застосуванні штрафу, а тому це покарання, вочевидь, є більш суворим, ніж штраф. Повною мірою викладені аргументи стосуються і службових обмежень для військовослужбовців, які, вочевидь, є спеціальним різновидом (при чому, більш суворим) виправних робіт.
Сказане ставить на порядок денний і питання про співвідношення порівняльної суворості зі штрафом тих видів покарань, які за чинним Кримінальним кодексом України визнаються законодавцем менш суворими, ніж громадські роботи, а саме позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Вочевидь, що теорія кримінального права досі не виробила єдиного мірила обсягу кари, що містять різні види покарань. За відсутності ж загальної теорії порівняння суворості обсягів покарань, робити в цьому дослідженні якісь остаточні висновки щодо порівняльної суворості штрафу з названими видами покарань не зовсім доречно. Тим не менше, враховуючи, що наразі законодавець виходить з того, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж громадські роботи, а останні, як було показано вище, є менш суворими, порівняно зі штрафом, цілком логічним видається висновок про те, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж штраф.
Крім того, розглядати позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 Кримінального кодексу України) в якості більш суворого покарання порівно зі штрафом, немає підстав ще й ?/p>