Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство

Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство

? покарання.

Загальновідомо, що історія знає безліч видів покарань, в тому числі мало місце і як позбавлення певних прав, так і повне позбавлення будь-яких прав людини. Щодо першої згадки про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то більш-менш схожою до свого сучасного розуміння вона постає в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року. Здебільшого таке покарання проявлялось в обмеженні можливості (права) існувати у певній спільноті тобто особу виганяли. Для прикладу можна навести так зване поток і пограбування (стаття 7 Руської Правди). Щодо визначення в чому саме полягало таке покарання є декілька підходів. Часто-густо вчені розходяться у поглядах стосовно проблеми визначення змісту потоку і пограбування. Одні вчені трактували поток як досить невизначене покарання. Інші вчені вказують на те, що поток є покарання доволі визначене, але під ним слід розуміти різні види покарань увязнення, перетворення на раба (або продаж злочинця у рабство за кордон), заслання, вигнання. І ще одна група вчених вважають, що під потоком необхідно розуміти позбавлення винного особистих прав, призначення йому покарання разом із сімєю. Тобто це покарання, яке полягало у тому, що на особу, яка вчинила злочин покладалось покарання у вигляді позбавлення певних прав, а також вигнання її разом зі сімєю із общини. Стосовно терміна пограбування, під ним розуміють конфіскацію майна винної особи. Спочатку з цього майна відшкодовувалися збитки потерпілій стороні, після цього майно, що залишилось, надходило до державної скарбниці. Таке покарання призначалось за скоєння злочинів, що мали підвищений ступінь суспільної небезпеки вбивство, конокрадство, підпал. Особлива небезпека цих злочинів зумовлювалась навмисністю, одночасним посяганням на особу, та на майно, шкідливими наслідками для всієї держави, заподіянням великих матеріальних збитків. У тодішній час таке вигнання як позбавлення певного права означало для злочинця та його сімї ймовірну смерть поза межами общини, або ж перетворення їх на рабів. Випливає, що позбавлення права проживати у своїй общині для тогочасної особи прирівнювалось до смертного покарання, тобто було дуже жорстоке. Згодом під потоком та пограбуванням стали розуміти фізичну розправу та конфіскацію майна злочинця. Та це не покращувало становища особи, адже вона, і не лише вона, а і її рідні та близькі позбавлялись соціальних прав, громадських та інших. Тому, можна вважати поток і пограбування покараннями, які були покладені в основу таких видів покарань як конфіскація майна, і що головно, позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю.

Від тоді і до сьогодні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю існувало постійно у тій чи іншій, викликаній історичними умовами, формі. Воно знаходило свій вияв у вигляді обмежень певних прав особи, найбільш вагомих для неї. Для прикладу, за часів Литовсько-Руської держави це було виволання, що практично для злочинця прирівнювалось до кінця існування її як частинки соціуму. Іншими словами, її повністю виключали з общини, позбавляли прав та честі. Також відоме історії таке покарання як кара чи страта, опала що також фактично полягало у обмеженні прав особи. Видно, що позбавлення права у різний час означало позбавлення особи будь-яких прав, а також ліквідація її юридичної особистості.

Щодо подальшого розвитку позбавлення права, то відомо, що у 17 столітті такий вид покарання здебільшого полягав у розжалуванні, позбавленні певних чинів, класів, а також позбавлення права обіймати певні посади, переважно посади, що носили важливе значення. Та вже за часів влади Петра І відбувається заміна часткового позбавлення прав, позбавленням честі, а також позбавленням так званого юридичного захисту, тобто особа від тепер не вважалась субєктом, якого захищали закони, статути та інші акти. Дія цих актів більше не поширювалась на таких осіб..

Виходить, що позбавлення права у всі часи стосувалось і як позбавлення особистих прав, так і громадянських, політичних, прав стану, так званих почесних прав та інших. Окрім того, варто зазначити, що таке покарання хоча і здебільшого було безстроковим, та все ж, відомі випадки, коли воно було строковим, та з настанням певної події (на приклад визнання особу невинуватою) воно відмінялося.

Так, вже у Кримінальному уложенні 1903 року система покарань була дещо видозмінена. Тепер виділялись головні (смертна кара; заслання на поселення; позбавлення волі (у виді каторги, увязнення у виправному домі, увязнення у фортеці, увязнення у вязниці й арешту); штраф; додаткові (позбавлення усіх або особливих прав стану, звання, титулів, сімейних прав, права на участь у виборах, права займатися певною діяльністю, поміщення в трудовий дім, конфіскація майна, позбавлення права займатися торгівлею й промислом, звільнення з посади) і такі, що заміняють (примусове лікування; опіка; вислання за кордон для іноземців тощо). Тепер позбавлення права спрямовувалось не проти особистої гідності особи, а проти тих благ, які їй належали як громадянинові.

Згодом, після революції 1917 року, у радянському кримінальному законодавстві, під позбавленням прав розумілось позбавлення певних політичних прав, а також заборона обіймати ту чи іншу посаду або виконувати ту чи іншу роботу. При чому таке позбавлення прав мало зас