Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство

Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство

конанням цього покарання.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення засудженим в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Р.М. Гура зазначає, що виконання цього покарання полягає у відстороненні засудженого від виконання обовязків, повязаних із зайняттям певної посади або певною діяльністю, і позбавленні права на зазначений рід діяльності протягом встановленого вироком строку. Але, як на мене, не можна не враховувати те, що деякі види діяльності потребують постійного вдосконалення, підвищення кваліфікації ( для прикладу фармацевт постійно зявляються нові види лікарських засобів, деякі з них перестають використовувати і т д). У такому випадку, особа, відбувши покарання, не може одразу скористатись своїм відновленим правом, у кращому випадку їй доведеться ще деякий період часу затратити на підвищення кваліфікації. Тоді, тут постає ще одна проблема: то як же співвідноситься виконання вказаного покарання із нормами чинної Конституції України, а саме ст. 43, де проголошується, що кожен має право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава зобовязана створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. На думку Володарського В., покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суперечить нормам Конституції як Основного Закону, і тому воно є неконституційним. На мою думку, дане покарання не суперечить Конституції, адже відомо, що засуджений це особа, яка вчинила злочин, а отже є суспільно небезпечною, і внаслідок цього в сукупності її певні права можуть бути законно обмежені вироком суду. Такої ж думки притримується і Шиян Д.С.. Та, не можна не врахувати другої сторони медалі соціальний аспект. Тому правильно наголошує Постанова Пленуму Верховного суду України Про практику призначення судами кримінального покарання від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, від 24.10.2003р., від 06.11.2009р у частині 3 пункту 3, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен зясувати і в тому числі склад сімї особи ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан. Лише у такому випадку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю буде і юридичному, і в соціальному аспекті правомірне.

Таким чином, підсумовуючи можна сказати, що проблеми довкола покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю існують, і вони обговорюються науковцями, досліджуються та здебільшого отримують розвязання.

 

Розділ 3

Особливості призначення покарань, що можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові та проблеми їх застосування у судовій практиці

 

Особливості призначення штрафу та проблеми його застосування у судовій практиці

 

Унормування діяльності суду по призначенню покарання у виді штрафу здійснюється законодавцем через визначення певного порядку його призначення.

Говорячи про норми кримінального права, які визначають порядок призначення покарання, криміналісти традиційно називають їх засадами призначення покарання. Під загальними засадами призначення покарання в вітчизняному спеціальному монографічному дослідженні запропоновано розуміти передбачену в кримінальному законі систему загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обовязковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу України, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини Кримінального Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Призначення покарання в межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Реалізація цієї загальної засади призначення покарання проходить три етапи, лише один з яких є обовязковим, інші два факультативними:

1) визначення виду основного покарання (факультативно тільки в альтернативних санкціях);

2) визначення розміру основного покарання (обовязково);

3) призначення додаткового покарання та визначення його розміру (факультативно тільки в кумулятивних санкціях).

На першому етапі суд може обрати штраф як вид основного покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинили злочин. Але зробити це можна лише тоді, коли даний вид покарання передбачений в санкції. Якщо санкція статті (частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, то, відповідно п. 14, 15 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику призначення судами кримінального покарання від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, 12.06.2009р., 06.11.2009р., він може бути призначений лише в порядку переходу до більш мякого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. В іншому випадку штраф як основне покарання не може бути призначений.

При виборі ж виду основного покарання суд, перш з