Поняття СЦ види правових норм
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ридична норма це також нормативна установка, але певним чином оформлена, тобто виражена в законодавствСЦ.
Далеко не всСЦ нормативнСЦ установки СФ юридичними нормами. Каркунов Н.М., розглядаючи право в загальносоцСЦальному змСЦстСЦ СЦ юридичному змСЦстСЦ запропонував його подСЦл на природнСФ СЦ позитивне. Довгий час в радянськСЦй юридичнСЦй лСЦтературСЦ вважалось, що позитивне право розглядалось, як заблуждение умов, що веде до порушення правопорядку.
З цСЦСФi точки зору правом СФ лише позитивне право, тобто тСЦльки те, що виражене в законодавствСЦ.
ПрироднСФ право - це право, яке належить людинСЦ вСЦд народження (право на життя СЦ т.д.). Позитивне право - це та частина соцСЦальних норм, яка виражена в офСЦцСЦйних документах, що виходять вСЦд держави СЦ гарантованих державою. I позитивне право не вСЦдхиляСФ природнього права, з точки зору сучасноi науки. СпостерСЦгаСФться деякий звязок мСЦж ними. Як було зазначено вище, цей звязок добре показав Бабаев В.К.
Норма права це правило поведСЦнки, встановлене чи санкцСЦоноване державою, елементарна частина права, що вСЦдноситься до нього як частина до цСЦлого (або як одиничне до загального). Було обгрунтовано, що норма права це СЦ не форма, СЦ не змСЦст всього права, а саме його частина. Вона володСЦСФ змСЦстом СЦ формою СЦ в системоутворюючих процесах з СЦншими нормами складаСФ змСЦст права в цСЦлому.
НормСЦ права, як частинСЦ системи в тСЦй чи СЦншСЦй мСЦрСЦ притаманнСЦ суттСФвСЦ ознаки, притаманнСЦ праву, тому iй можна дати визначення, СЦдентичне за своiм значенням визначенню права в цСЦлому.
Норма права це загальнообовязкове, встановлене чи санкцСЦоноване СЦ таке, що захищаСФться державою правило поведСЦнки, що виражаСФ обумовлену матерСЦальними умовами життя суспСЦльства волю СЦ СЦнтереси народу, що активно впливаСФ на суспСЦльнСЦ вСЦдносини в цСЦлях iх впорядкування.
Будь-яке державно-органСЦзоване суспСЦльство не може обСЦйтись без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачаСФ зясування притаманних нормСЦ права специфСЦчних ознак (властивостей).
По-перше, норма права представляСФ собою вСЦдхилення вСЦд ознак СЦндивСЦдуалСЦзацСЦi СЦ вказуСФ лише на тСЦ характернСЦ риси поведСЦнки, якСЦ СФ суттСФвими, тобто розглядають поведСЦнку як вид суспСЦльних вСЦдносин. ЦСЦ ознаки, включенСЦ в текст норми, стають правилами поведСЦнки, обовязковими до реалСЦзацСЦi. Наприклад, в процесСЦ купСЦвлСЦ-продажу суттСФвим СФ не те, скСЦльки разСЦв прицСЦнювався покупець, вибираючи ту чи СЦншу рСЦч, скСЦльки часу вСЦн на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна визнати договСЦр купСЦвлСЦ-продажу укладеним, коли право власностСЦ на рСЦч переходить вСЦд продавця до покупця. Або СЦнший приклад: у випадку скоСФння вбивства, коли закон особливо чутливий до обставин цього тяжкого злочину, закон вСЦдкидаСФ все СЦндивСЦдуальне, що не маСФ вСЦдношення до характеристики даноi дСЦi як такоi. Отже, норми права мСЦстять вказСЦвки на суттСФвСЦ признаки поведСЦнки, властивСЦ кожному з невизначеного числа конкретних СЦндивСЦдуальних вСЦдносин (вчинкСЦв), якСЦ держава маСФ намСЦр пСЦддати правовому регулюванню.
По-друге, норма права СФ владним розпорядженням незалежно вСЦд того, який його характер: заборона чи дозвСЦл. Припис в будь-якому випадку знаходиться пСЦд охороною держави; оскСЦльки вСЦно нею встановлений, то передбаченСЦ СЦ мСЦри примусу в випадках його порушення.
По-третСФ, норма права являСФ собою певний метод впливу на вСЦдносини, що врегульовуються. В приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих вСЦдносин цСЦлком несхожСЦ, як СЦ самСЦ вСЦдносини, бо використовуються рСЦзнСЦ способи надання iм визначеностСЦ, впорядкованостСЦ. В цей метод включаються: обставини, при яких застосовуСФться норма; коло учасникСЦв, регулюСФмих цСЦСФю нормою вСЦдносин; взаСФмнСЦ права СЦ обовязки; санкцСЦi за неконання обовязкСЦв.
По-четверте, норма права загальнообовязкове правило поведСЦнки. Воно маСФ значення не для окремого СЦндивида, а для всСЦх людей, що входять до складу даноi категорСЦi (суспСЦльства в цСЦлому), як можливих (чи реальних) учасникСЦв конкретного виду суспСЦльних вСЦдносин. Норма права звичайно не вказуСФ персонСЦфСЦкованих виконавцСЦв розпорядження. Iншими словами, вона розрахована на невизначене коло уповноважених СЦ зобовязаних осСЦб. Це вСЦдбуваСФться тому, що норма права як абстрактна модель поведСЦнки передбачаСФ ii неодноразову дСЦю, а вСЦдповСЦдно, СЦ захопити в поле свого притягання вона може потенцСЦйно кожного члена суспСЦльства.
По-пяте, абстрактнСЦсть норми права зовсСЦм не означаСФ невизначеностСЦ ii змСЦсту. Як раз навпаки, норма права тому СЦ СФ такою, що мСЦстить достатньо конкретне правило поведСЦнки. Таким чином, норма права як загальне правило поведСЦнки регулюСФ вид суспСЦльних вСЦдносин, що повторюються, оскСЦльки не вичерпуСФться одноразовою реалСЦзацСЦСФю, а охоплюСФ всСЦ можливСЦ СЦндивСЦдуальнСЦ випадки. Тому норма права загальне СЦ загальнообовзкове правило поведСЦнки.
По-шосте, змСЦст правовоi норми визначаСФться обСФктивною природою того виду суспСЦльних вСЦдносин, на впорядкування яких вона направлена. ВСЦн формуСФться пСЦд впливом соцСЦального досвСЦду регулювання, рСЦвня загальноi СЦ правовоi культури, моральних СЦ полСЦтичних установок, орСЦентацСЦй держави СЦ СЦнших факторСЦв. Головний змСЦст норми, в основному визначаСФться змСЦстом вСЦдносин, що регулюються.
Норма права правова реальнСЦсть навСЦть в тому випадку, якщо вона нСЦ разу не застосовувалась для регулювання фактичних вСЦдносин. Наприклад, в недавнСЦй СЦсторСЦi конституцСЦйне право союзноi республСЦки на вСЦльний в