Польська шляхта другої половини XIX століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
·а рівнем технологічних процесів і якістю своєї продукції на перше місце у важкій промисловості імперії.
Чимало польських інженерів працювало в ті роки на керівних адміністративно-технічних посадах у цукровій промисловості в Україні або ж були будівниками цукрозаводів, серед них відомі фахівці в цій галузі Я.Шльонський, Т. Євневич, З. Домбровський, А. Борман, А. Госєвський.
Отже, як бачимо, технічна інтелігенція з числа польського населення мала високий фаховий авторитет. Багато її представників займали керівні посади в компаніях і на підприємствах. Так, директором і віце-директором Луганського паровозобудівного заводу в ті роки були поляки. Директором ще одного великого заводу в Кадіївці також був поляк.
Одним з перших розвідувачів покладів залізної руди в Кривому Розі були польські геологи Ю.Пузина і С.Конткевич. Останнім були складені перші геологічні карти Кривого Рогу і зібрані докладні дані про будову покладів та їхні запаси, що дало можливість розпочати ширшу, ніж раніше, експлуатацію криворізьких надр. В результаті робіт, проведених ними в Україні, були відкриті поклади залізної руди біля гори Корсак-Могила і складено докладну карту Українського кристалічного масиву. На основі зібраних матеріалів С.Конткевич дійшов висновку, що граніти Поділля, Волині і Київщини не є продовженням Карпат, як доти вважали, а залишками первинної земної структури, незалежною геологічною структурою. В 1878 р. він виступив з доповіддю про мінеральні багатства півдня України на Першому міжнародному геологічному конгресі в Парижі. Зібраний С. Конткевичем фактичний матеріал відзначався великою точністю, що надавало йому особливої цінності.
У Кривому Розі проводили дослідження геологи-поляки М.Шимановський (1892р.), який з часом змінив С.Конткевича на вищеназваній посаді, та А.Михальський (1896 р.) Польські вчені-геологи В.Тейссейр, А. Ломницький, А. Альт, С. Плахетко, В. Гільбер, В. Лозінський, В.Тимракевич, Г.Оссовський, А. Маліцький, Я.Смоленський та ін., наприкінці XIX ст. на початку XX ст. здійснили всебічні дослідження умов виникнення й розвитку гіпсового та, карбонатного карсту, на території Волині і Поділля. В їхніх працях охарактеризовано геоморфологічні, геолого-структурні й неотектонічні особливості цього регіону України, на фоні яких розвиваються карстові явища. Сучасні, наприклад, дані про розвиток тектонічної тріщинуватості в гіпсах регіону, яка має ерозійно-карстовий характер, в основному відповідають схемі їх розміщення, розробленій В.Тейссейром ще в 1900 р. Шкода, що вони не були взяті до уваги, коли споруджували Ровенську АЕС.
Ю.Пачоський був одним з організаторів і перших керівників всесвітньо відомого заповідника Асканія-Нова. „У Херсоні, де Пачоський прожив понад 20 років, пишуть московські дослідники життя й наукової діяльності польського вченого Пузанов та Т.Гольд. на повну силу розкрився його талант організатора, дослідника, теоретика. Кращі його праці написані саме в цей період. Частні відвідання АсканіІ-Нової, спостереження за розвитком флори, численні екскурсії по величезній території Херсонської губернії справедливо створили Пачоському славу видатного знавця природи, насамперед флори рослинності півдня Росії".
Там же, у Херсоні. Ю.Пачоський написав свої капітальні праці "Основні риси розвитку флори Південно-Західної Росії" (1910 р.), „Херсонська флора" (4.1. 1914), "Опис рослинності Херсонської губернії" (Кн.1: "Ліси", 1915; Кн.2: "Степи". 1917) та ін. За період своєї діяльності Ю.Пачоськии опублікував у Росії і Польщі близько 190 праць, присвячених флорі України (165). Деякі види. рослин, відкритих і описаних польським вченим, названі його імям.
Чимало польських вчених працювали у вищих навчальних закладах Наддніпрянської України. Однак ситуація для них видалася тут значно гіршою. Якщо підприємства були приватною власністю, а наукові установи часто відкривалися земствами чи міським самоврядуванням, то вузи мали статус державних імперських установ. А царські власті не хотіли допускати поляків, а особливо тих, хто мав шляхетське коріння, до навчання і виховання студентів, оскільки побоювалися, що вони не будуть ревними вихователями в дусі відданості „царю й отєчєству", скоріше навпаки будуть вносити смуту в молоді голови. Зрозуміло, що царська охранка вважала це дуже небезпечним для самодержавства. Не випадково ж саме вона, до речі, намагалась прищепити населенню погляди, що нібито „найбільшими ворогами імперії є євреї, студенти і поляки".
Тому після 1863 р. вийшов ряд царських указів і розпоряджень Міністерства народної освіти, які ставили шлагбаум перед поляками для роботи у вузах. У розвиток цих законно-розпорядчих актів 27 вересня 1868 р. цар ще раз „высочайше повелеть изволил" осіб польського походження, „як уродженців Царства Польського, так і західних губерній, римо-католицького сповідання не допускати ні до яких посад у навчальних закладах Міністерства народної освіти, крім Варшавського і Дерптського навчальних округів".
А як це виглядало на практиці видно на прикладах з тодішнього життя Київського університету св. Володимира. До 1863 р. тут працювало викладачами чимало поляків. З вибухом повстання їх усіх негайно звільнили незалежно від того, підтримували вони його чи ні. У 1870 р. на посаду доцента кафедри порівняльного мовознавства історико-філологічного факультету вирішили запросити Бодуена де Куртене в майбутньому одного із світил європейської філологічної науки. Молодий вчений, який тільки-?/p>