Польська шляхта другої половини XIX століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
прагне „заблокувати сої двері перед вуличним натовпом і закрити ставнями вікна, щоб не чути постійних стогонів злидарів і бідноти". Йому торував Я.П. Поплавський у статті „Пониження ідеалів", протестуючи проти освячення грубого егоїзму. У культурі доби позитивізму відбилося зіткнення двох провідних світоглядів старого романтично-станового з його ідеалами служіння традиціям, національній справі, і прагматично-позитивістського, скерованого у майбутнє з вірою у розвязання суспільних проблем.
На культурний розвиток польської шляхти у другій половині ХІХ ст. особливо великий вплив чинила преса і публіцистика. Газети, часописи, брошури виходили великими накладами і, незважаючи на цензуру, доносили до шляхти та й польського населення загалом провідні ідеї сучасності. При цьому відбувалася спеціалізація видань, орієнтація на певну соціальну аудиторію. Так, газета Курєр варшавський у 80-х роках збільшила наклад до 30 тис. примірників, ще кілька варшавських газет мали наклади понад 10 тисяч примірників.
Преса відкривала читачам очі на світ, порушувала проблеми, які хвилювали суспільсто. У 1886 р. у Варшаві почав виходити тижневик „Голос", в якому один з його редакторів Я.Л. Поплавський вмістив програму видання, що викликало бурхливу полеміку. Він пропонував розрізняти „шляхетську" і „селянську" культури, але не протиставляти їх одна одній, а шукати шляхів зближення. Це був заклик творити культуру на народних традиціях і для народу, яка була б зрозумілою і близькою широким суспільним верствам.
На першому місці за впливами на свідомість польської шляхти та й усього польського суспільства залишалася художня література. Вона відігравала роль поєднувальної ланки між розділеними кордонами польськими теренами, була тісно повязана з публіцистикою і суспільно політичною думкою. Літературні твори, перед тим як вийти окремою книжкою, часто друкувалися у періодиці. З розширенням кола читачів і спробами дати глибші відповіді на морально етичні запитання часу проза поступово відтісняла поезію на другий план. Письменник перетворювався з романтичного „будителя" на „дослідника" і „лікаря" суспільства, а повість і новела у найвідповідніший жанр літератури. Їхній зміст реалістично відбивав колізії тогочасного життя польської шляхти, шукав засобів для виправлення соціальних болячок і моральних збочень. Художня література поступово доходить до яскравого реалістичного опису характерних героїв та подій часу.
Проте література не зріклася історичних традицій, а письменники надалі захоплювали читачів привабливими образами минулої величі Польщі. Гідними продовжувачами історичного письменства виступали Генрик Сенкевич (1846 1916), Болеслав Прус (1847-1912).
Ідеологія позитивізму і потреби технічного прогресу створювали сприятливі умови для розвитку наукової думки, що в свою чергу впливало на зростання загального рівня культури польської шляхти. Відсутність державної підтримки обмежувала інституціональний розвиток польської науки в Росії та Німеччині. Там наукові студії оберталися навколо гуманітарних і суспільних проблем. Продовжували діяльність культурно-наукові фундації, створені заможною польською шляхтою у попередній період. Краків і Львів перетворилися у науково культурні центри польської наукової думи.
З усіх наукових дисциплін найбільшого розвитку досягла історіографія, яка знаходилася в епіцентрі роздумів про минуле й майбутнє як польської шляхти в цілому так і Польщі загалом. Суспільне значення історіографії полягала в необхідності дати відповідь на питання про причини занепаду Польщі. Оцінки вимагали також невдачі польських визвольних змагань ХІХ ст., в яких не останню роль відігравала шляхта. Це спонукало до вивчення минулого з погляду нових методологічних підходів. Позитивізм заперечував романтичні уявлення про „національний дух", вимагав суворого дотримання змісту історичних джерел, критичного осмислення факты ві подій. В останній третині століття історики поділилися на три окреслені напрями, кожен з яких пропонував своє бачення минулого Польщі. Найшвидше сформувалася „краківська школа" в історіографії, представлена ідеологами і політиками краківського консерватизму. Визнаним главою школи був професор і ректор Краківського університету, історик і письменник Ю. Шуйський. В своїх працях проводилася думка про „анархізм" і „свавілля" польської національної традиції, яка є характерною рисою польської шляхти, відсутність сильної монархічної влади, що у підсумку зумовило історичне відставання Польщі від інших країн Європи. Його погляди розвивав ксьондз Валеріан Калінка, який у багатьох працях гостро критикував польські патріотичні сили за необдумані спроби зламати освячені віками традиційні порядки. Вину за поділи Польщі він покладав на табір польських реформаторів, які наприкінці 18 ст. намагалися усунути перешкоди на шляху розвитку країни.
Погляди істориків краківської школи спричинили гостру полеміку, яка зіграла важливу роль політичному вихованні польської шляхти та й суспільства в цілому. Із запереченням їхніх поглядів виступила група істориків з Королівства Польського, яка отримала назву „варшавської школи". Її представники запропонували „оптимістичну" концепцію історії Польщі, стверджували, що она розвивалася подібно до інших європейських країн, а вину за поділи покладали на агресивних сусідів країни. Професор Варшавського університету Адольф Павінський докладно вивча?/p>